Життя без прикрасЗа цей день Оксана усміхнулася вперше.
Три картонні коробки з-під книжок із сімейними паперами стояли на горищі. Розсохла драбина не давала Ларі наважитися спустити коробки самотужки. Вранці наступного дня прийшов Василь Леонідович: піднявся попереду неї з ліхтариком, по одній передав коробки вниз, а спустившись, почав струшувати павутиння з рукавів льотної куртки.
— Архів? — запитав він, кивнувши на принесене.
— Докази.
До вечора підлога вітальні була зайнята паперами. Лара розбирала пожовклий договір продажу дідового дому з фіолетовою печаткою сільради, банківську книжку — одне велике зарахування й одне зняття, у день купівлі. У договорі на їхній власний дім стояла ціна, яка тепер викликала б лише сміх.
Витрати на будівництво за перші десять років вона записувала в зошит у клітинку. Там були брус і руберойд, цвяхи й рами, оплата бригади. Вклеєні канцелярським клеєм чеки вицвіли, проте цифри ще можна було прочитати. Між записами траплялися Вікторові помітки на полях: «Взяв у Семеновича дошки, віддав готівкою», «Аванс бригаді з моєї премії». Жоден рядок за двадцять два роки не засвідчував грошей від Анатолія Сергійовича.
Для знайденого Лара взяла нову папку. Зробила два примірники опису, підписала кожен його аркуш.
Звичка.
Через три тижні в маленькій залі районного суду почалося перше засідання за позовом свекра. Від батарей під вікнами тремтіло перегріте повітря. Анатолій Сергійович прийшов у темному костюмі з орденською планкою «Ветеран праці» на лацкані; поруч влаштувалася Зінаїда. Софії Романівни серед присутніх не було.
Високий сутулий Мельник з охайною борідкою говорив тихо й тримався бездоганно ґречно. Привітавшись із Ларою та Оксаною, вибачився за затримані копії. Оригінал розписки він передав суду з упевненістю людини, яка пред’являє свідоцтво про народження.
— Гроші були передані відповідачці готівкою, у межах сімейних відносин. Розписку оформлено письмово, підпис поставлено нею особисто. Вимогу повернути позику надіслано належним чином, повернення не відбулося.
— Готівкою дев’ять мільйонів? — уточнила немолода суддя в окулярах без оправи.
— Ваша честь, позивачеві тоді належало підприємство. Сім’я мала заощадження.
Отримавши слово, Лара підвелася.
— Грошей мені не передавали, цю розписку я не писала. Схожість підпису з моїм заперечувати не збираюся. Але надруковане над ним я побачила лише три тижні тому, у додатку до позову.
— Поясніть, як ваш підпис з’явився під незнайомим вам текстом.
— Позивач дванадцять років тому приніс чотири чисті аркуші й попросив розписатися. Пояснив, що потрібна порука за банківським кредитом для фабрики. Я їх підписала.
Залою прокотився шерех, і Зінаїда голосно пирхнула.
— Ваша честь, боржники постійно вдаються до цієї версії, — неголосно сказав Мельник. — Підписали чистий аркуш, а що внесли потім — не знають. Підтверджень цій розповіді немає.
Оксана встала з двома заявами — про підробленість розписки та безгрошовість позики. До останньої додала товсту папку. Ціна в договорі купівлі будинку не сягала навіть двадцятої частини спірної суми. Поруч лежали договір продажу будинку Степана Матвійовича Коваля, банківська виписка з надходженням цих грошей і списанням у день купівлі, квитанції на будматеріали, оформлені на Лару.
— Ми клопочемо про проведення техніко-криміналістичної експертизи, — сказала Оксана. — Необхідно визначити, що нанесено раніше: підпис чи друкований текст. І встановити давність виготовлення документа.
— Спочатку з’ясуємо належність підпису, — відповіла суддя. — Якщо його поставила не відповідачка, решта питань втратить значення. Призначається судова почеркознавча експертиза. Оплачує сторона, яка заявила про підробленість.
Оксана нахилилася до Лари.
— Невдалий порядок, — прошепотіла вона. — Підпис же справжній, почеркознавець це встановить. Нам одразу потрібен був фахівець із документів.
— Тоді доб’ємося його потім, — тихо відповіла Лара.
Майже два місяці пішло на експертизу. Поки її проводили, суд виділив розлучення в окрему справу, як дозволяв Сімейний кодекс, і на наступному засіданні розірвав шлюб. Лара не заперечувала; дітей молодших за вісімнадцять років у них не було.
Усе тривало дванадцять хвилин. По той бік проходу Віктор дивився на стіл. На оголошене рішення відгукнувся коротким «Зрозуміло» й залишив залу першим. Лара сиділа на місці, поки секретарка не почала вимикати світло.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.