Я запевняв майстра, що замкнених кімнат у нас немає, але після його повідомлення з підвалу викликав поліцію

Після цих свідчень перевірку розширили. Банківські операції Оксани допомогли знайти підрядників. Один робітник згадав замовлення приблизно річної давності: посилені двері та звукоізоляція. Оксана пояснювала, що облаштовує сховище дорогих вин і домашній кінозал. Платили через підставну фірму.

Слідство перевіряло, як кімнату використовували раніше. У стінах виявили сліди старих кріплень і чуже волосся — не Дмитра й не членів родини. Цього було недостатньо, щоб стверджувати, ніби тут уже тримали іншого бранця. Питання залишалося відкритим.

Через тиждень Оксані й Максимові висунули офіційні обвинувачення. До викрадення та замаху на вбивство додалися підроблення документів, велике шахрайство й розкрадання коштів.

Потім затримали Ірину. Експертиза підтвердила її відбитки на пакованнях хомутів і внутрішньому боці дверей; слідство встановило, що частину матеріалів для кімнати вона оплачувала своєю банківською карткою.

Наступним під вартою опинився Антон. Посередник підпільної контори підтвердив його обіцянку розрахуватися відразу після смерті тестя. У листуванні Антон писав про швидкий доступ до грошей дружини.

Людмилу затримали останньою. Вона давала докладні свідчення, але документи свідчили: про злочин вона не лише знала.

Людмила повідомляла матері не тільки про мої візити до лікарів. Після чергових капсул вона відзначала симптоми, що з’являлися, і передавала їх Оксані. Почувши це від Зайцева, я довго не міг відповісти.

— Отже, дочка спостерігала за мною й звітувала перед Оксаною?

— Так. Після кожної сімейної зустрічі писала, чи сильно ви втомилися, чи тремтять у вас руки, чи були скарги на серце.

— І після цього каже, що моєї смерті не хотіла.

— Можна розуміти, що відбувається, і все ж переконувати себе, ніби за наслідки відповідати не доведеться.

До кінця тижня під вартою або під суворими обмеженнями опинилися всі п’ятеро. Рахунки заморозили; на будинки й автомобілі наклали арешт у межах імовірних збитків. Підприємство Максима припинило роботу. Ірину виключили із закритого клубу, де вона багато років представлялася успішною підприємицею. Людмила й Антон більше не могли користуватися будинком, який слугував забезпеченням за кількома позиками.

Оксана відповіла заявою через адвоката. У ній вона називала себе жертвою мого психологічного тиску: я розпоряджався сімейними грошима, не давав їй самостійності й тим самим змусив шукати спосіб захистити майбутнє дітей. Про Дмитра, капсули й приміщення за підвальною стіною в цьому поясненні не йшлося.

— Захист зображуватиме її нещасною дружиною, — сказав Павло. — Готуйся почути в суді все найнеприємніше про себе. І те, що було, і те, чого не було. За тридцять років вона дізналася, якими словами тебе можна поранити.

— На це вона й розраховує.

У кабінеті стояла наша сімейна фотографія з ювілею компанії, зроблена кількома роками раніше. Поруч зі мною всміхалася Оксана; Максим тримав Ірину за руку, Людмила стояла біля Антона. Колись я дивився на цей знімок і думав, що працював недарма. Тепер він нагадував, як довго я не помічав того, що відбувалося поруч.

Я поклав рамку в шухляду й знову взявся до роботи. Моя транспортна компанія, як і раніше, перевозила вантажі, виконувала договори й виплачувала зарплату. За злочини моїх родичів працівники платити не мали.

Розслідування було ще далеке від завершення. Попереду були експертизи, очні ставки, потім суд, де кожен спробує назвати головним винуватцем іншого.

За кілька місяців слідства я дізнався, з якою ретельністю Оксана готувала моє усунення. Діти охоче прийняли її задум: він обіцяв дати їм гроші раніше, ніж вони могли розраховувати.

Видалені повідомлення вдалося відновити під час експертизи комп’ютерів. У листуванні Оксана домовлялася про купівлю небезпечної речовини з людиною, яка представлялася працівником закордонної клініки. Платежі проходили через кілька підставних організацій. Посилки оформлювали на ім’я знайомої Ірини, щоб моє ім’я ніде не фігурувало.

Ірина заперечувала свою причетність, доки банківські виписки не показали оплату однієї з доставок з її картки. Після цього вона почала казати, що вважала вміст посилки звичайними ліками. Зайцев пред’явив їй повідомлення Оксани: «Треба замовити стільки ж. Першої партії не вистачить до поїздки». Нижче була відповідь Ірини: «Добре, тільки Максим нервує, що все надто повільно». Посилатися на повну необізнаність вона перестала.