Життя без прикрасІрина ввімкнула запис іще раз і повільно видихнула. Олексій оголосив, Олексій пообіцяв — і заодно розпорядився бюджетом. Відповіді Наталя не отримала: Ірина заблокувала телефон і знову взялася до теплового вузла.
Система вже давала збої, тиск зростав. Необхідно було знайти несправність, перш ніж рвоне по-справжньому.
На іншому кінці міста Наталя сиділа з матір’ю в піцерії. Перед ними стояв наполовину недоїдений десерт. Доглянутий палець ображено тицьнув в екран смартфона.
— Мамо, вона прочитала й мовчить! Узагалі нічого не відповіла. Їй що, шкода? З її зарплатою можна собі щомісяця новий айфон купувати.
Губи Оксани Григорівни стиснулися в сувору тонку риску. Від такого докірливого погляду навіть бетонний стовп міг би відчути себе винним у тому, що існує.
— Егоїстка вона, Наталочко. Від весілля з цією сухаркою з кресленнями я Олексія ще тоді відмовляла. Калькулятор у неї замість серця. Сім’ю чоловіка ні в що не ставить. Наш Олексій золотий, усе до хати тягне, а їй аби копійки перераховувати.
Того, що золотий син приносив додому переважно власні проблеми й брудні шкарпетки, Оксана Григорівна згадувати не бажала.
— Зателефоную Олексієві, — повела далі Оксана Григорівна. — Він їй чоловік чи нахлібник? Час по столу грюкнути. У сім’ї гроші спільні, а вирішувати, куди вони підуть, має чоловік.
Номер сина вона набрала відразу. Наступні п’ятнадцять хвилин Олексій вислуховував скарги на хворий поперек, на те, як важко Наталі вчитися без гарного старту, і на невістку, що зовсім від рук відбилася. Найближчим людям допомагати не хоче! Мати методично крапала йому на мізки, поки він міряв кроками порожній меблевий салон.
Власна значущість Олексія росла як на дріжджах. Він же годувальник, голова сім’ї. Нехай заробляє менше за дружину — статус від цього нікуди не дівається.
— Мамо, годі переживати, я розберуся, — кинув він у слухавку. — Іра на роботі замоталася. Сам усе влаштую. І протези в тебе будуть, і курси в Наталі, і все інше. Чоловік я чи ні?
Увечері на Ірину чекала домашня вечеря — майже ідилія. Олексій зварив куповані пельмені й від душі полив магазинним майонезом. Перед двома тарілками він усміхався так солодко, ніби вже готувався висунути свою кандидатуру в мери.
Перевдягнувшись і вимивши руки, Ірина сіла до столу. Виделкою вона досліджувала злипле тісто.
— Оце так, пельмені. Ото вже сюрприз, — спокійно сказала вона.
— Іро, я тут подумав… Усе-таки ми сім’я, треба дружніше жити, — почав Олексій здалеку. — Ти б перестала на маму з Наталею ображатися. Вони ж тебе люблять.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.