Я приїхала до пологового будинку до сестри, але біля воріт незнайомка схопила мене за руку, а потім відчинилися службові двері

Я затиснула рота обома долонями, щоб крик, який рвався із самісіньких нутрощів, не вирвався назовні. Ця дурепа. Так вона назвала мене, сестру, яка водила її до школи й купувала цукерки з першої зарплати.

— А якщо вона відмовиться нас реєструвати? — Відлуння рознесло сумнів Віктора.

— Погодиться, нікуди не дінеться, — безапеляційно заявила Світлана. — Ти сам знаєш її характер. Безхребетна, зручна, вічно хоче бути для всіх хорошою. Тиснутиму на жалість, ридатиму, валятимусь у ногах. Вона поведеться. Вона завжди на це ведеться.

— Гаразд. — Віктор нервово переступив з ноги на ногу. — Я просто не хочу зайвих проблем із законом. Мені ця квартира життєво необхідна, інакше колектори мене із землею зрівняють.

— Не буде жодних проблем, Вітеньку, — проворкувала Світлана. — Скоро все зміниться. Ми житимемо втрьох у нормальних умовах. Ти, я і наш чудовий син, а вона нехай котиться на всі чотири сторони.

Наш син. Ці два слова розкололи моє життя навпіл. Дитина, яку народила моя молодша сестра, — це син мого законного чоловіка.

— Гаразд, тобі час повертатися до палати, — голос Віктора став тихішим. — А то чергові медсестри схаменуться, скандал зчинять. Я зателефоную тобі ввечері. Обговоримо деталі.

— Добре. Я кохаю тебе.

— І я тебе. Нарешті ми станемо справжньою сім’єю.

Я почула звук кроків Світлани, яка поверталася до будівлі. Грюкнули важкі металеві двері. Чиркнула запальничка. Віктор закурив. Я повільно відсахнулася від цегляної кладки. Треба було бігти. Бігти негайно, поки він не докурив і не пішов до своєї припаркованої машини.

Я розвернулася й, майже не розбираючи дороги, кинулася геть із лікарняного подвір’я. Я бігла повз людей, повз ворота, повз порожній постамент, де зовсім недавно сиділа дивна жінка з пророчим поглядом. У руках я до болю стискала пластиковий пакет із подарунками. Плюшевий ведмедик за 1200, бавовняні комбінезони й дзвінке брязкальце — подарунки для хлопчика, який виявився сином зрадників, що вирішили знищити моє життя.

Я не пам’ятаю, як дісталася автобусної зупинки. Міський шум злився в суцільний монотонний гул. Повз проносилися легковики. Десь удалині надривно гудів ранковий трамвай. Грюкали двері магазинів, що відчинялися. Життя Ольховця йшло своєю чергою. Люди поспішали у справах, пили каву на ходу, сміялися. А моє життя саме цієї миті розсипалося на мільйони гострих, болючих уламків.

Я сіла на жорстке сидіння тролейбуса, що підійшов, і притулилася чолом до прохолодного скла. У салоні пахло нагрітою гумою й пилом. Навпроти мене сиділа молода жінка, дбайливо притискаючи до себе сплячого малюка років трьох. Хлопчик кумедно морщив носик уві сні. Ще годину тому я дивилася б на цю картину з ніжною, світлою усмішкою, уявляючи, як незабаром гулятиму парком зі своїм маленьким племінником. Тепер же всередині зяяла чорна крижана порожнеча.

У голові, наче заїжджена платівка, крутилися уривки підслуханої розмови. «Продамо за шість мільйонів», «вона поведеться», «наш син». Ці фрази боляче били, не залишаючи шансу на рятівні сумніви. Вони не просто спали разом. Вони холоднокровно, крок за кроком, планували моє знищення. Мій законний чоловік і моя рідна сестра — ті люди, заради яких я була готова на все.

Тролейбус зупинився біля мого будинку. Я вийшла на ногах, що не гнулися. Старі липи у дворі тихо шелестіли молодим листям, вітаючи весну. Біля під’їзду двірник підмітав асфальт, звично привітався. Я кивнула у відповідь, навіть не розібравши його слів.

Двері квартири піддалися не відразу. Ключ чомусь застряг у замковій щілині. Руки зрадницьки тремтіли. Нарешті замок сухо клацнув. Я переступила поріг і зачинила за собою двері. Тиша впала на мене важкою ковдрою.

Просторий передпокій, залитий ранковим світлом, здавався тепер чужим. На вішаку висіла легка вітровка Віктора. Унизу рівно стояли його повсякденні кросівки. У повітрі ледь вловимо витав аромат його улюбленого деревного парфуму. Запах, який іще вранці здавався мені символом надійності й домашнього затишку. Тепер від нього до горла підкочувалася їдка нудота.