Я повернулася до своєї квартири, але свекруха вже викидала мої речі з балкона

— Оксаночко, дочекалася я твого дзвінка! — почала вона без привітання.

Відповіла вона так швидко, що телефон, мабуть, недарма лежав під рукою.

— У вас пані оселилася, ще з понеділка. Із сумками приїхала, Віктор її на таксі зустрічав. Я подумала, рідня: ти з хлопчиком поїхала, йому самому сумно. А вчора їдемо в ліфті, і вона мені оголошує: господиня тепер вона, порядки зміняться. Подумала, грішним ділом, щось плутає через вік. Потім дивлюся — біля ваших дверей уже її килимок лежить. З півнями.

— Якщо вже з півнями постелила, справа серйозна, — не втрималася я.

Галина Іванівна вдоволено хмикнула. Мабуть, із такою самою втіхою вона колись виявляла зайві нулі в чужих кошторисах.

— Це мати Віктора. Він їй, вочевидь, повідомив, що купив для неї квартиру. Тільки квартира моя, і ніхто її не продавав. Завтра вранці я повернуся. До того часу, будь ласка, нікого туди не пускайте. Почнуть виносити меблі чи техніку — одразу телефонуйте мені. Не додзвонитеся — дільничному.

— У нас тепер Федір дільничний, новий, — зі знанням справи повідомила вона. — Федір Микитич. Молодий, а кмітливий. Я йому минулого тижня сказала про машину з чужими номерами, то за дві години він уже з’ясував, чия вона. Зараз надішлю тобі телефон.

Подякувавши сусідці, я замислилася, чи не звернутися до поліції просто звідси. Але що побачить наряд, який приїде? Літню жінку в капцях, яка покаже папери й розповість про подароване сином житло. Віктор зареєстрований у мене як чоловік, ключі в нього законні, запросити матір у гості він може. Для поліціянтів це виявиться сімейною сваркою: розбиратися запропонують у суді, а в протоколі зазначать, що підстав для втручання немає.

Такий протокол мені нічого не давав. Мені треба було самій опинитися вдома, взяти документи й уже на місці сказати з повним правом: «Це моє».

Квитки знайшлися лише на один ранній ранковий рейс. Я купила два місця — біля туалету, у самому хвості. Денис зазирнув через плече на екран.

— Буває, і в шахах ідеш на останню горизонталь, — філософськи зауважив він. — Зате потім виграєш партію.

Надвечір син заснув у готельному номері, притиснувши слона до себе. Годинник на тумбочці й далі відлічував час у порожнечу. Я вмостилася біля вікна з ноутбуком і дозволила собі згадати початок нашого життя — чесно, без поблажок. Жаліти себе не хотілося. Хотілося зрозуміти, де я не помітила важливого й чого ще чекати від людини, чиїм головним недоліком стільки років вважала легковажність.

Коли я купувала квартиру, уся «Вертикаль» займала дві кімнати в напівпідвалі. Гроші були мої, зароблені зокрема в шахтах, куди я залазила з ліхтариком у зубах. Після інших монтажників ліфт гримів під час руху так, наче всередині перекочували набиті камінням бочки; мені доводилося приводити його до ладу.

Наш будинок тоді ще добудовували, і ліфти в ньому монтували ми. Якось я йшла з виконробом порожніми поверхами й побачила нагорі квартиру з величезним балконом. Звідти було видно парк і річковий закрут. Тут — я хотіла жити тут. На монтажі я зекономила забудовникові пів року й чимало нервів, тож він запропонував ціну, від якої розумний покупець не відмовився б.

Віктор з’явився пізніше. Я прийшла до банку рефінансувати кредит, узятий на нове обладнання, і сперечалася з операціоністкою через відсотки. За сусіднім столом сидів усміхнений чоловік у сірому костюмі без жодної зайвої складки. Під час розмови він крутив тонку срібну каблучку. Почувши нашу суперечку, нахилився до мене й пошепки підказав пункт договору, на який варто було послатися.

Ставку знизили. Через місяць ми вечеряли в ресторані на даху на його запрошення. Про роботу іпотечного брокера він розповідав увесь вечір, але звучало це як пригодницька оповідь, а не розмова про позики. Після побачень, на яких чоловіки обговорювали винятково автомобілі або колишніх дружин, я давно так не сміялася.

Переїхав він до мене з двома валізами й коробкою дисків. Слухати диски не було на чому. Чому людина, яка хвалилася угодами на величезні суми, до того винаймала кімнату в комуналці біля вокзалу, я навіть себе не запитала. Мені вбачалася в цьому скромність. Убогість, прихована добрим костюмом, на думку не спадала.