Я повернулася до своєї квартири, але свекруха вже викидала мої речі з балкона

Збоку, на самому краєчку крісла, сиділа Світлана Романівна. Та сама сувора темна сукня, цілковита готовність до виходу — і нерухома пряма спина, як у касира за склом перед аншлагом. Над нею стояв Віктор у світлому пальті. Блідий, із червоними очима, він усе позирав на вхід. Зовні, біля скляної стіни, курив чоловік Дубровського: спортивну куртку я пам’ятала ще з нашого двору.

А перед спеціалісткою сиділа я.

Точніше — жінка, яка старанно зображала мене. Темно-русяве каре, тонка оправа окулярів, сірий брючний костюм, майже двійник мого, що висів удома. Вона навіть окуляри поправляла середнім пальцем, повторюючи мій жест, коли я зосереджено працюю з паперами. Мабуть, перш ніж навчати її, хтось довго до мене придивлявся.

Видавали її руки: довгі, з яскравим манікюром. На безіменному пальці лівої руки залишалася світла смужка незасмаглої шкіри. Ще зовсім недавно її прикривала тонка срібна каблучка.

Мій старий паспорт був у працівниці за віконцем. Немолода, з коротко підстриженим сивим волоссям, в окулярах із товстими лінзами; на бейджі — Тетяна Василівна. Переводячи погляд з монітора на самозванку, що сиділа перед нею, вона скидалася на людину, яка помітила помилку в бухгалтерському звіті й вирішує, оголосити про неї відразу чи спершу все перевірити.

— Зачекайте трохи, Оксано Петрівно, — чемно сказала вона, не змінюючи рівного тону. — Система затримує відповідь. Уточню в керівника.

— Уточнювати не знадобиться, — сказала я, зупинившись біля крісла. — Оксана Петрівна — це я.

Дарина різко здригнулася, обертаючись, і окуляри сповзли на кінчик носа. На мить я побачила в її очах переляк. Потім вона випросталася, і обличчя набуло виразу ображеної гідності.

— Жінко, як ви смієте! — на всю залу вигукнула вона з добре відпрацьованою образою. — Не знаю я її! Якась божевільна! Покличте охорону!

На нас озиралися. У сусідньому ряду літній чоловік опустив газету; молода пара з немовлям підвелася з місць, щоб краще бачити. Дівчина за сусіднім віконцем застигла з піднятою печаткою. Кілька секунд тривав цей безглуздий спектакль: біля однієї стійки дві жінки, наче фотографія та її невдала копія, і кожна наполягає, що справжня — вона.

За спиною матері Віктор став сірим, наче бетонна стіна. Був ступив до виходу, та зупинився: через залу до нас уже йшов Федір Микитич, неквапно, і чоловік зустрівся з ним поглядом.

Я витягла з сумки новий паспорт і поклала перед Тетяною Василівною.

— Перевірте, будь ласка, заяву про мою особисту участь в угодах із квартирою. Вона є в реєстрі нерухомості. Я подала її після викрадення паспорта, який ви зараз тримаєте. Там мають бути й відомості про втрату, про недійсність документа, і дані тимчасового посвідчення — тоді я прийшла з ним. А цей паспорт видано замість утраченого. Позначка тут.

Працівниця взяла документ, звірилася з екраном, подивилася на мене. Потім поверх товстих лінз довго розглядала Дарину — певно, так само в молодості дивилася на тих, хто хотів пролізти без черги. І повільно кивнула.

— Усе збігається. На квартирі стоїть позначка: угоди лише за особистої участі власниці. Документ, пред’явлений цією громадянкою, значиться втраченим від весни. Приймати за ним папери я відмовляюся. Для такого випадку є інструкція: я маю повідомити поліцію.

— Ми вже на місці, — сказав Федір Микитич, який підійшов, і пред’явив посвідчення.

Дарина схопилася, вхопивши зі стійки свою шкіряну теку. Біля входу чоловік у спортивній куртці кинув цигарку й попрямував до нас, широко ступаючи, як людина, звична розв’язувати питання кулаками.

До першого ряду крісел він не дійшов. Двоє від стенда з бланками встигли заступити йому дорогу. Один показав посвідчення і щось коротко промовив. Чоловік зупинився, потім повільно підняв руки, дивлячись поверх наших голів.

Світлана Романівна повільно підвелася з крісла. Провела долонями по сукні, поправила брошку — і мені здалося, що саме до цієї хвилини вона готувалася всі останні дні. Можливо, навіть репетирувала свої слова перед дзеркалом у готелі ночами. Її голос пролунав скляною залою, заглушивши і дитячий плач, і сигнали табло.