Я повернулася до своєї квартири, але свекруха вже викидала мої речі з балкона

— Оксано Петрівно, відвідувач без запису. Запевняє, що ви на нього чекаєте.

Він увійшов, не дочекавшись запрошення. Я раніше його не бачила, але відразу зрозуміла, хто переді мною. Невисокий сухорлявий чоловік у бездоганному темному костюмі, з підстриженою сивіючою борідкою; манери м’які, майже ласкаві. Його можна було прийняти за літнього викладача консерваторії, який зазирнув запитати дорогу. Лише світлі уважні очі лишалися нерухомими, мов у риби на прилавку, — зовсім не професорський погляд.

— Ярослав Дубровський, — відрекомендувався він, сам обрав крісло для відвідувачів і сів, чемно й зацікавлено оглядаючи кабінет. — У вас затишно. І справа надійна — ліфти. Людям завжди треба то вгору, то вниз, еге ж? Не затримаюся надовго, Оксано Петрівно. Ваш чоловік, поки що чоловік, винен моїй фірмі вельми багато. Розраховували погасити борг за рахунок вашої квартири, та сталася прикра затримка.

— У цієї затримки є назва: підроблення документів, — відповіла я, не сідаючи. — І поліція вже цим займається.

— Підроблення… — Він усміхнувся так, ніби почув кумедне дитяче слівце. — Я давно працюю в цій справі й засвоїв одну річ: папери змінюються, борг нікуди не зникає. Ваш чоловік слабкий. Що йому дадуть, те й підпише, аби лишили в спокої. Ви інша, сильна. Тому я до вас і прийшов. Заплатите за нього — забудемо, де ви живете. Сама квартира мене мало цікавить. Мені потрібні гроші.

— Із боргом чоловіка розбирайтеся з чоловіком, — сказала я й сама здивувалася рівності свого голосу. — Я у вас нічого не позичала, мого підпису ніде немає. За чужі ігри платити не збираюся. Квартира захищена: законної угоди без моєї особистої участі не буде. Заява про це з’явилася в реєстрі нерухомості задовго до того, як ваша фірма взагалі дізналася про Віктора.

Дубровський розглядав свої охайні нігті. Помовчавши, він заговорив із колишньою м’якістю, майже по-батьківському, і саме від цих тихих слів у мене похолола спина.

— Оксано Петрівно, особисту участь можна розуміти по-різному. В одному випадку людина бере участь сама, в іншому… скажімо так, її участь можна організувати.

— Жанно! — покликала я, не зводячи з нього очей. Секретарка відразу з’явилася на порозі, наче перед тим слухала нас, притуливши вухо до дверей. — Проведіть Дубровського. Потім зв’яжіться з Леонідом Матвійовичем: нехай переконається, що наш відвідувач виїхав із території, і розпорядиться більше його сюди не пускати. Ярославе, якщо нам іще доведеться розмовляти, поруч буде слідчий. За годину він дізнається все, що ви тут сказали. Кожне слово.

Відвідувач не поспішаючи підвівся й застебнув один ґудзик піджака. Біля дверей він обернувся до мене. Чемна усмішка нікуди не зникла.

— Гарний у вас хлопчик, Оксано Петрівно. Кажуть, у шахи грає. Корисне заняття: вчить заздалегідь прораховувати наслідки.

Він вийшов. Кілька секунд я стояла посеред кабінету, не маючи сили вгамувати тремтіння в колінах. Досі мені не було так страшно. Квартира, власна безпека — усе відступило перед страхом за Дениса. Про сина Дубровський заговорив із такою буденністю, з якою питають про погоду.

Я сіла, міцно вхопилася за підлокітники й почала рахувати повільні вдихи. Цього мене колись навчив старий налагоджувальник: ми з ним застрягли між поверхами в аварійній шахті. Допомогло не відразу. Та поступово страх послабшав, поступаючись місцем холодній, діловій злості, від якої зараз було значно більше користі.

Насамперед я набрала Галину Іванівну.

— Заберіть, будь ласка, Дениса зі школи. І до вечора не відпускайте його самого гуляти.

— Уже пальто надягаю.

Ні про що вона не стала розпитувати. Наступний дзвінок був директорові школи: я попередила, що сьогодні по сина маю право прийти лише я або Галина Іванівна. Більше нікому його не віддавати, навіть людині, яка назветься батьком.

Федорові Микитичу я повторила розмову з Дубровським слово в слово. Дільничний не перебивав. Лише почувши про Дениса, тихо вилаявся й відразу попросив вибачення — раніше я від нього такого не чула.

— Це погроза, Оксано Петрівно. Прихована, але сенс зрозумілий. Повідомлю у відділ: там його фірмою давно займаються. І щодо «організувати особисту участь» він сказав не випадково. Знайомий почерк. Пам’ятаєте справу літніх власників квартир, про яку я вам казав? До нотаріусів приходили схожі на них жінки. Окуляри, перуки, паспорти справжні, тільки старі. Рідні схаменулися, коли половина угод уже відбулася.