Копіювання заборонено

Тексти Realish захищені авторським правом. Публікувати їх на інших сайтах, у соцмережах і групах без дозволу редакції не можна.

Копії у Facebook ми оскаржуємо: їх видаляють, а за повторні порушення сторінки й групи можуть заблокувати.

Поділитися історією можна посиланням.

Я маю намір розлучитися з тобою, Таня. Наш будинок для справжньої родини, а не для пустоцвіту! А за хвилину...

Частина 12 з 12

---

Микита навіть приклад навів. Якось Колька з хлопцями ногами проламував кригу на річці. Кольку за це батько відшмагав ременем, а Микиті тато пояснив, чому так робити небезпечно. Вони разом подивилися фільм про рятувальників, потім підготували на цю тему доповідь, і Микита отримав високу оцінку.

— А коли в тебе молодший брат, тобі взагалі ніколи дурницями займатися, — казав Микита. — Ти маєш у всьому подавати йому приклад. Від старшого брата багато що залежить.

Багато хлопців дослухалися до його слів, хоч і не подали виду. А Колька весь цей час кривлявся, наче сам був хворий.

Другий клас Микита закінчив на самі відмінні оцінки. Відсвяткувати це вирішили всією сім’єю в дитячому ігровому центрі, який нещодавно відкрився в місті. Іванко на той час уже щосили гасав, тож за ним приглядали по черзі.

Ігрова зала була в торговельному центрі, поруч із відділом парфумерії. Артем із Микитою пішли по квитки, а Поля залишилася з молодшим біля входу, де стояли м’які диванчики. Вона бавилася з Іванком і не помітила колишнього чоловіка, аж поки над самим вухом не пролунало єхидне:

— Привіт, Полю.

Вона підвела очі й привіталася. Іван притулився до неї й з цікавістю розглядав незнайомця.

— Твій? — Станіслав кивнув на хлопчика.

— Мій, — з гордістю відповіла Поля.

Він поблажливо глянув на неї й усміхнувся:

— Усе-таки наважилася всиновити?

Іванко саме вирвався й побіг убік. Поля схопилася й устигла спіймати його за руку. Тут Станіслав побачив, що вона вагітна, й аж очі витріщив.

— То ти сама його народила? — не втримався він.

Поля залишила запитання без відповіді. Натомість без особливої цікавості спитала:

— А ти як? Що там у тебе з бізнесом?

— Ет, — махнув рукою Станіслав. — Батькова справа зовсім загнулася. Тепер самому щось виробляти невигідно. Я тепер іншим займаюся. Дохід поки менший, зате й клопоту менше.

— Зрозуміло, — зітхнула Поля.

Їй і справді було шкода і підприємства, яке створив Леонід Ігорович, і власних сил, відданих цій справі. Станіслав примудрився пустити її під укіс за якихось три роки.

— Зрозуміло, — повторила вона. — А як із сім’єю? Діти є?

— Ні. Третій рік із дружиною пробуємо, та все ніяк, — похмуро відповів Станіслав, а тоді всміхнувся криво: — Не щастить мені з бабами.

— А може, баби тут ні до чого? — скипіла Поля. — Ти сам у лікаря був?

— А я тут до чого?

Поля закотила очі.

— Ти доросла людина. Невже тобі й такі очевидні речі треба пояснювати?

— Які ще очевидні речі? На що ти натякаєш?

— Я не натякаю. Як сказати твоїм словом, пустоцвітом можеш виявитися ти.

Станіслав почервонів як рак, різко відвернувся й зашагав до сходів. Уже біля сходового прольоту мимоволі озирнувся. Біля Полі зупинився якийсь чоловік, і Станіслав як зачарований дивився, як той підхопив Іванка й ніби крадькома поцілував її. За руку він тримав іншого хлопчика. Усі разом вони наче зійшли з рекламного плаката, на якому позувала багатодітна сім’я. Довше дивитися Станіслав не зміг і чкурнув униз сходами.

— Хто це був? — спитав Артем, коли вони зайшли до ігрової зали.

— Колишній чоловік.

Артем зупинився й уважно глянув на Полю.

— Чого він хотів? Підійшов привітатися чи позловтішатися?

— Вирішив, що я Іванка всиновила.

— Ну і як? — Артем розсміявся. — Позловтішатися ж не вийшло.

Поля теж усміхнулася.

— Другий брат нашого Микити останнім часом надто вже підріс.

Вона торкнулася живота. Вагітність уже була така помітна, що навряд чи хтось засумнівався б, що вона може сама народити.

Микита смикнув батька за руку.

— Ми з Іваном підемо на гірку з кульками, добре? Ви не хвилюйтеся, я за ним пригляну, — діловито запропонував він.

Поля й Артем зупинилися біля гірки й дивилися, як граються діти. Тут Артем схаменувся:

— Слухай, та я ж знаю твого колишнього. Тобто бачив його одного разу.

— Коли? — здивувалася Поля.

— Це було в день нашої першої зустрічі. Соціальному центру тоді зробили дивну пропозицію. Його керівниця, Софія Віталіївна, спитала, що я про це думаю. Я вирішив сам перевірити й домовився про зустріч із цими горе-спонсорами. Зустрілися на пустирі за містом. Від їхньої мутної фірми приїхали двоє молодих хлопців і твій Станіслав. Він майже відразу поїхав, сказав, що має важливу справу. Я ще трохи поговорив із тими двома, хоча доволі швидко збагнув, чого їм треба. По-моєму, вони збиралися відмивати гроші через центр, обкрадаючи державний бюджет. Я їх послав. А дорогою назад побачив дівчину, яка плакала на узбіччі. Мою фею, яку небо послало мені невідь за які заслуги.

Артем обійняв Полю і звичним рухом поклав обидві долоні їй на живіт.

Поля на секунду замислилася. Може, у Станіслава тоді було дві причини її позбутися? Він звинувачував її в тому, що в них немає дітей, а ще вона, можливо, заважала йому заробляти легкі гроші.

Тепер кожен отримав своє, і думати про Станіслава та про все, що з ним пов’язане, їй більше не хотілося. Ось вона, її сім’я. Скоро їх стане ще більше: Микита мріяв про другого брата, а його бажання завжди збувалися. Яке ж це щастя. Велике, справжнє.
Історію прочитано. Дякуємо!
Питання редакції Realish
Як ви вважаєте, Полі варто було з’ясувати, що приховував Станіслав, чи залишити цю історію в минулому, як вона й вирішила?
Коментувати
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Слово читачам

Поділіться враженням від історії

0

Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.

Залиште свій коментарЗначок підбереться за іменем сам — або .
Без реєстрації

Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.

З вами траплялося схоже?Розкажіть свою історію — ми опублікуємо її на Realish. Імена та місця за вашим бажанням змінимо.Розповісти свою історію

Ще з рубрики «Відносини»

Усі історії рубрики