Вони працювали разом пів року. Дорошенко виявився саме таким, яким здавався: жорстким, вимогливим, іноді нестерпно уважним до дрібниць. Але якщо він обіцяв — виконував. Якщо говорив — відповідав за сказане. Коли ключові погодження були отримані, він запросив Оксану на вечерю в тихий ресторан без зайвого шуму.
— Хочу запропонувати вам увійти до ради нової компанії, створеної під цей проєкт, — сказав він, коли офіціант відійшов. — Не як найняту спеціалістку. Як партнерку. Частка на першому етапі — вісім відсотків.
Оксана дивилася на нього, не поспішаючи відповідати. Вісім відсотків у такому проєкті означали серйозну відповідальність і серйозні гроші.
— Чому я?
— Тому що в деяких питаннях я довіряю вам більше, ніж собі, — відповів він так само прямо. — І тому що ви не намагаєтеся мені сподобатися. Це цінніше, ніж здається.
Вона погодилася лише після перевірки документів. Саме це партнерство привело її тепер до «Меридіана», де вирішувалася наступна стадія проєкту. До зустрічі вона готувалася два тижні: вивчала позиції всіх учасників, їхні інтереси, слабкі місця, попередні угоди й амбіції. Вона прийшла не як прикраса за столом і не як представниця чужої волі. У неї була пропозиція, здатна змінити майбутню структуру консорціуму…
