Копіювання заборонено

Тексти Realish захищені авторським правом. Публікувати їх на інших сайтах, у соцмережах і групах без дозволу редакції не можна.

Копії у Facebook ми оскаржуємо: їх видаляють, а за повторні порушення сторінки й групи можуть заблокувати.

Поділитися історією можна посиланням.

Віктор роками не чекав весілля, а потім сам запропонував подати заяву

Частина 4 з 8

Світлана Павлівна скрикнула, мов поранена чайка, і випустила фікус із рук. Земля з горщика розсипалася по ламінату, а Світлана Павлівна гепнулася на пуф.

— Я йому все віддала! — завила вона, гойдаючись із боку в бік. — Він мені золоті гори обіцяв. Казав, ми разом на Мальдіви полетимо. А тепер я бомж. Бомж!

Кинувшись до матері, Віктор погладив її по плечу й знову повернувся до Ірини. В очах — ані сліду колишнього снобізму. Там хлюпався тваринний страх упереміш із тією первісною нахабністю, з якою людина певна, що їй усі винні.

— Отже, слухай сюди. — Віктор говорив різко, по-діловому. — Ми в тебе поки поживемо. Місця мало, але мама зараз не в тому становищі, щоб перебирати. Зранку підемо до РАЦСу, там нас швиденько розпишуть. Стану твоїм чоловіком — матиму права на квартиру. Тут-таки й мамі оформимо реєстрацію. Ти ж розумієш: без неї тепер нікуди. І щоб завтра в мами вже були ключі й пара вільних полиць у шафі.

Ірина знову кліпнула. Думки були лячно, кришталево ясні. На підлозі — земля з-під фікуса, на килимку — мокрі сліди від черевиків, перед нею — Світлана Павлівна з розмазаною тушшю, яка ще недавно розводилася про бетонні метри на задвірках. Ні крику, ні сліз, ні образи. Навіть сказати «а я ж казала» не кортіло. План склався миттю і був бездоганний у своїй холоднокровній простоті.

— Отже, завтра до РАЦСу? — спокійно уточнила Ірина, дивлячись Вікторові просто в очі.

— Так. І не треба зараз удавати ображену. — Її спокій він сприйняв за покору. — Ти ж хотіла, щоб я з тобою одружився. От і одружуся. Мрії збуваються, Ірино. Обставини трохи підштовхнули. Мамо, вставай, ходімо на кухню. Здається, там пахне чимось їстівним. Я голодний, як вовк.

Світлана Павлівна підвелася з пуфа, шморгнула носом і велично попливла до кухні, переступаючи через купки землі.

— Чаю мені налий чорного. Цукру не треба, — кинула вона, не зупиняючись. — Як є валер’янка, накапай. Як таку зраду пережити? Серце крається.

Вдихнувши на повні груди, Ірина неквапно видихнула. Кутики губ у неї ледь помітно здригнулися.

— Проходьте, влаштовуйтеся, — рівно сказала вона. — Ранок від вечора мудріший.

На кухні Ірина заварила чай, дістала з аптечки заспокійливе й поставила перед непроханими гостями. Віктор уже порядкував біля сковорідки, як господар: переклав собі рештки пасти й, накручуючи макарони на виделку, заходився пояснювати, що вони зроблять завтра…
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Слово читачам

Поділіться враженням від історії

0

Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.

Залиште свій коментарЗначок підбереться за іменем сам — або .
Без реєстрації

Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.

З вами траплялося схоже?Розкажіть свою історію — ми опублікуємо її на Realish. Імена та місця за вашим бажанням змінимо.Розповісти свою історію

Ще з рубрики «Відносини»

Усі історії рубрики