Копіювання заборонено

Тексти Realish захищені авторським правом. Публікувати їх на інших сайтах, у соцмережах і групах без дозволу редакції не можна.

Копії у Facebook ми оскаржуємо: їх видаляють, а за повторні порушення сторінки й групи можуть заблокувати.

Поділитися історією можна посиланням.

Віктор роками не чекав весілля, а потім сам запропонував подати заяву

Частина 5 з 8

— Твоє барахло завтра треба буде викинути з шафи в коридор. У мами повно речей, частину ми залишили в друзів на балконі. Завтра привеземо. Диван у тебе трохи затвердий, ну та ми з мамою поки перебудемо. А ти можеш лягти на кухні, на розкладачці. Ми все-таки потерпілі. Нам потрібен комфорт.

— Як скажеш. — Ірина присіла на краєчок стільця. — Їжте, ви, мабуть, стомилися. Я тим часом вам постелю.

Світлана Павлівна голосно схлипнула над горнятком.

— Дякую, дитино. Ніколи б не подумала, що мені доведеться в таких умовах ночувати. Але Бог терпів і нам велів. Костик — мерзотник. І це з такими очима!

Ірина залишила їх за чаєм і пішла до єдиної кімнати. Із шафи вона дістала чисту постіль і акуратно застелила диван. Під ліжком зашипів Барсик. Ірина витягла його звідти, а щоб він не обурювався, у хід пішли ласощі.

Потім вона відчинила дверцята своєї шафи. Часу було обмаль. До найбільшої спортивної сумки пішли ноутбук, документи зі схованки в столі, найпотрібніше з косметики, джинси, пара светрів і білизна. Ірина застебнула блискавку, поставила в кутку біля вікна переноску й засунула всередину пакет корму та улюблену іграшку Барсика.

— Чого ти тут порпаєшся? — Віктор зазирнув до кімнати, колупаючись зубочисткою в зубах.

— Прибираю свої речі, щоб завтра вам було куди складати ваші, — збрехала Ірина, і оком не моргнувши, й ногою засунула сумку під дверцята шафи.

— Молодець, швидко метикуєш. Ну, ми з мамою спати. Нерви ні до біса. Погаси на кухні світло й кота свого кудись прибери. Як на нього глянеш, то так і здається: от зараз він маму з’їсть.

— Неодмінно. На добраніч, Вікторе.

— Давай. Завтра виходимо о десятій ранку. Паспорт не забудь.

Коли гості повлягалися, Ірина скрізь вимкнула світло, залишивши тільки крихітне бра в передпокої. Сіла на табуретку на кухні й стала чекати. Після такого стресу й ситної вечері довго чекати не довелося. Через сорок хвилин із тонкого матраца на підлозі вже долинало розкотисте хропіння Віктора. Невдовзі до нього додалося тоненьке посвистування Світлани Павлівни. Богатирський сон людей, які залагодили всі свої справи чужим коштом.

Ірина підвелася безшумно. Увійшовши до кімнати, вона обійшла скрипучу дошку біля дверей і підхопила переноску. Барсик наче розумів, наскільки все серйозно: дав запхати себе всередину без жодного звуку, тільки невдоволено засопів у сітку. Ірина витягла спортивну сумку з-під шафи й вийшла в передпокій…
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Слово читачам

Поділіться враженням від історії

0

Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.

Залиште свій коментарЗначок підбереться за іменем сам — або .
Без реєстрації

Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.

З вами траплялося схоже?Розкажіть свою історію — ми опублікуємо її на Realish. Імена та місця за вашим бажанням змінимо.Розповісти свою історію

Ще з рубрики «Відносини»

Усі історії рубрики