Вона надягла куртку, зашнурувала кросівки, вийняла з кишені в’язку ключів і поклала її на тумбочку біля вхідних дверей. Потім узяла телефон і швидко набрала повідомлення:
«Ніно Єгорівно, доброї ночі. Вибачте, що пишу так пізно. У мене раптово змінилися обставини, і я змушена терміново з’їхати. Договір розриваю в односторонньому порядку. Ключі на тумбочці. Як компенсацію пропоную вам залишити собі заставу за останній місяць. Квартира незамкнена. До побачення».
Вона надіслала повідомлення, і позначки відразу посиніли. Ніна Єгорівна не спала.
Сховавши телефон у кишеню, Ірина підхопила сумку й переноску з Барсиком. Повернула засувку тихо. Коли Ірина вийшла на сходовий майданчик, двері за нею зачинилися без жодного звуку. Яким же свіжим здалося їй повітря в під’їзді! Викликавши таксі, Ірина назвала адресу на околиці міста — там була її справжня бабусина квартира — й усміхнулася.
Ранок у затишній квартирі почався не з кави, а з брязкоту ключа в замку. Двері розчахнулися й з розмаху вдарилися об обмежувач. До передпокою ввійшла Ніна Єгорівна — жінка монументальної статури, з високою зачіскою якогось невиразного каштанового відтінку й голосом, яким тільки й команди на крейсері подавати. Про її минуле ходили легенди. Напевне знали одне: вона десять років керувала житловою службою й не боялася ні чорта, ні диявола.
Глянувши на купи землі з-під фікуса на килимку й на величезні чужі баули, Ніна Єгорівна рішуче пройшла до кімнати. Від того, що вона там побачила, почервонів би навіть бувалий поліцейський. На підлозі, мальовничо розкинувши руки й ноги, хропів незнайомий мужик. На дивані спала жінка в шовковій піжамі, з рушником, накрученим на голову.
— Ану вставайте! — гаркнула Ніна Єгорівна. Шибки в рамах жалібно дзенькнули.
Віктор підскочив, наче його вжалили, і спросоння закліпав очима, намагаючись роздивитися величезну жінку в малиновому пальті, що нависла над ним, мов скеля. Світлана Павлівна зойкнула, натягла ковдру до підборіддя й заходилася хреститися.
— Ви хто така? — зарепетував Віктор, судомно нишпорячи по підлозі в пошуках штанів. — Як ви сюди потрапили? Я зараз поліцію викличу!
— Викликай. — Ніна Єгорівна взялася в боки. — Просто зараз дзвони. Заодно наряду й поясниш, якого біса ви з цією мадам робите в моїй квартирі.


















Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.