Копіювання заборонено

Тексти Realish захищені авторським правом. Публікувати їх на інших сайтах, у соцмережах і групах без дозволу редакції не можна.

Копії у Facebook ми оскаржуємо: їх видаляють, а за повторні порушення сторінки й групи можуть заблокувати.

Поділитися історією можна посиланням.

Віктор роками не чекав весілля, а потім сам запропонував подати заяву

Частина 7 з 8

Ніна Єгорівна на секунду завмерла. Потім у її очах майнуло недобре розуміння, і вона від душі, розкотисто розреготалася. Світлана Павлівна втиснулася в спинку дивана.

— Невістка? — перепитала Ніна Єгорівна, відсміявшись. — Ох і дурні! Яка ще невістка? Ірина ще вночі з’їхала. Тоді ж і договір оренди розірвала.

Віктор саме встиг натягти одну холошу. Він завмер і поволі підвів голову.

— Якої оренди? Куди з’їхала? Це її квартира. Від бабусі дісталася.

Ніна Єгорівна пирхнула з явною недовірою.

— Від бабусі їй дісталася однокімнатка в спальному районі, на іншому кінці міста. А цю вона в мене винаймала, щоб до офісу було ближче. Платила справно, жила тихо. До цієї ночі.

У кімнаті стало так тихо, що було чути, як мокрим асфальтом на вулиці проїхала машина. До Віктора почало доходити. Скрип коліщаток у його голові можна було майже фізично відчути. За півтора року вечерь Ірина жодного разу не сказала, що ця квартира їй належить. Вона називала її своїм домом. Бабусина однокімнатка в неї й справді була, а от те, що вона живе саме там, Віктор додумав сам. Про оренду мови не заходило: фінанси простачки з околиці його не цікавили. Йому вистачало розмов про ліпнину в маминій трикімнатці й бізнес маминого залицяльника.

— Так, — прохрипіла Світлана Павлівна, бліднучи на очах. Рушник у неї збився набік. — Значить, квартира чужа.

— Бінго! — гаркнула Ніна Єгорівна. — А тепер слухайте уважно. Рівно три хвилини вам на те, щоб зібрати речі, забрати свого віника з коридору й виместися звідси. Час пішов.

— Зачекайте! — Віктор у паніці застрибав на одній нозі, силкуючись потрапити в другу холошу. — Нам нікуди йти. Нас обдурили, квартиру забрали. Дозвольте хоч до вечора лишитися.

— Дві хвилини п’ятдесят секунд! — рявкнула Ніна Єгорівна й ступила крок, загрозливо насуваючись на нього. — Якщо через три хвилини ви ще будете тут, спущу вас зі сходів разом із баулами.

Сперечатися з нею було марно. Так швидко Віктор і Світлана Павлівна ще ніколи не збиралися. Вони металися кімнатою, запихали розкидані речі в сумки, плуталися в рукавах і наштовхувалися одне на одного. Світлана Павлівна ридала вголос, і по щоках у неї розмазувалася туш, що лишилася звечора. Червоний як рак Віктор пихтів, тягнучи баули до виходу…
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Слово читачам

Поділіться враженням від історії

0

Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.

Залиште свій коментарЗначок підбереться за іменем сам — або .
Без реєстрації

Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.

З вами траплялося схоже?Розкажіть свою історію — ми опублікуємо її на Realish. Імена та місця за вашим бажанням змінимо.Розповісти свою історію

Ще з рубрики «Відносини»

Усі історії рубрики