Рівно через три хвилини Ніна Єгорівна стояла на сходовому майданчику й дивилася, як мати з сином скупчилися біля ліфта.
— Землю підмети! — гавкнула вона наостанок і кинула Вікторові під ноги віник і совок, знайдений у ванній.
Віктор зціпив зуби, нахилився й покірно заходився змітати землю з килимка. Світлана Павлівна сиділа на картатому баулі, притискала до себе фікус, що лисів, і дивилася в одну точку.
За Ніною Єгорівною з гуркотом зачинилися двері. У лункій тиші під’їзду Віктор дістав телефон і набрав номер Ірини. Він слухав гудки, та Ірина так і не відповіла. Нарешті замість гудків пролунав механічний голос: абонент поза зоною дії мережі.
— Яка? — прошепотіла Світлана Павлівна, хитаючи головою. — Розважлива, дволика, непорядна дівиця. А ми ж хотіли прийняти її в родину.
Віктор гупнув кулаком по стіні, скривився від болю й копнув картатий баул.
— Зараз Павликові подзвоню. Може, пустить нас пожити на дачі.
Ліфт озвався мелодійним дзвоном. Двері розсунулися, Віктор потяг баули до кабіни, а за ним попленталася Світлана Павлівна, волочачи фікус. Вони ще довго бідкалися: який же несправедливий світ до людей їхнього рівня і як усе-таки пощастило Вікторові, що доля відвела від нього таку підступну жінку.
А тим часом на іншому кінці міста Ірина сиділа за кухонним столом у своїй просторій однокімнатці, залитій ранковим сонцем, пила свіжозварену каву й дивилася у вікно. На підвіконні сито мружився Барсик: на честь новосілля він щойно отримав подвійну порцію паштету.


















Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.