Ірина заплющила очі й помасажувала скроні.
— Вікторе, зупини її. Це ж класичний розвод. Шлюбні аферисти з того й живуть: спершу таунхауси, пил в очі, потім кредит під заставу єдиного житла. А далі Костянтин розчиняється в тумані разом із грошима.
Зі слухавки долинув смішок: поблажливий і такий густий, наче патока.
— Ірино, ти мислиш у межах бабусиної однокімнатки на околиці. Не треба міряти успішних людей своїми злиднями. Самі розберемося.
Дзвінок урвався. Ірина тільки знизала плечима. Телефон полетів на стіл, а вона знову взялася до роботи. Якщо потопельники самі так завзято свердлять дно власного човна, вона не зобов’язана їх витягати.
Після цього Віктор не дзвонив, не писав і навіть по котлети не приїздив. Поки Барсик відсипався на улюбленій Вікторовій подушці, Ірина насолоджувалася спокоєм і прикидала, як проведе вільні вихідні.
Четвер почався як завжди. Надвечір задощило — дрібно, по-осінньому. На вечерю Ірина приготувала собі пасту. Потім налила в горнятко гарячого чаю, увімкнула комедію й забралася під плед. У ногах згорнувся важким хутряним бубликом Барсик. Ідилія.
Рівно о 21:40 вона затріщала по швах. Хтось затиснув кнопку дзвінка й не відпускав, водночас гупаючи ногами в металеві двері. Барсик підскочив, наче ошпарений, і зник під ліжком. Насупившись, Ірина підійшла глянути у дверне вічко.
На сходовому майданчику панував хаос. Віктор із перекошеним обличчям обома руками стискав величезні картаті баули, з яких стирчали вішаки й якісь дроти. Притулившись до стіни, тихенько підвивала Світлана Павлівна. Розкішне пальто вона застебнула криво й навскіс, а до грудей судомно притискала здоровенний фікус у пластиковому горщику. Туш так розмазалася, що майбутня свекруха стала схожа на сумного єнота.
Замок клацнув, і Ірина трохи прочинила двері. Віктор запрошення не чекав: ввалився, відтіснивши Ірину плечем, кинув баули на підлогу й утяг за собою матір, що ридала.
— Мамину квартиру судові виконавці опечатали. Слава Богу, у нас є твоя квартира. Збирайся, завтра йдемо подавати заяву до РАЦСу. І маму треба терміново зареєструвати в тебе, — випалив Віктор на одному подиху, скидаючи мокрі черевики просто на світлий килимок.
Повітря в передпокої — хоч ножем ріж. Ірина стояла спиною до стіни й мовчки дивилася на весь цей сюрреалістичний театр.
— Що? — тільки й спромоглася вимовити вона.


















Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.