Життя без прикрасІномарка попрямувала до новобудов на околиці. Потім звернула з дороги на ґрунтівку, що вела до покинутого будівництва.
— Зупиніть тут, — сказала Анастасія.
Вона вже помітила, куди попрямував чоловік: між купами будівельного сміття, повз розриті котловани. Прикриваючись бетонними плитами, Анастасія пішла за ним. Під ногами всюди була руда глина — та сама, яку вона бачила в протекторах візка.
Біля недобудованого фундаменту Віктор зупинився поруч із грубуватим незнайомцем у робочому одязі, схожим на виконроба. Засунувши руки в кишені, чоловік щось говорив, а незнайомець кивав. Потім Віктор вийняв конверт і віддав йому.
Анастасія підійшла надто близько. Під її ногою хруснув уламок цеглини.
— Гей, хто там? — Незнайомець різко повернувся.
Віктор теж обернувся, примружився. Анастасія завмерла за плитою; удари серця знову віддавалися в горлі. Удалині виразно завила поліцейська сирена. Патрульна машина, вочевидь, їхала у своїх справах, об’їжджаючи район.
— Ходімо звідси! — кинув чоловік, ховаючи конверт.
Більше вони не розмовляли: швидко розійшлися в різні боки. Віктор дістався машини майже бігцем.
Увечері, після зміни, Анастасія застала чоловіка в спальні. Він лежав, утупившись у стелю, з такою скорботою на обличчі, немов оплакував цілий усесвіт.
— Ти повернулася? Де ж так довго пропадала? — Голос був слабкий, страдницький. — Болить усе… Мабуть, пролежні починаються. Поверни мене, будь ласка. Зовсім ніг не відчуваю.
Перед нею був сильний, здоровий брехун — той самий, що сьогодні бігав будівництвом. Хотілося схопити його й викинути з ліжка. Згадавши Катині слова, Анастасія стрималася й підійшла. За роки роботи вона навчилася надягати маску турботи.
— Зараз, любий. Тільки руки помию й мазь принесу.
Власний голос налякав її: стільки в ньому було м’якості й спокою. Ще дві години вона перевертала Віктора, міняла білизну, доглядала його, немов вірила кожному слову про біль.
Ще трохи потерпіти — і тоді вона все вискаже. Із цією думкою Анастасія взялася за прибирання.
У глибині шафи знайшлася стара спортивна сумка. Там лежали речі, яких Віктор давно не носив; після аварії до лікарні їх не забирали. Серед них виявилися чек і маленький номерний ключ від камери схову на вокзалі.
Наступного дня обідню перерву Анастасія провела на вокзалі, відчиняючи комірку 147. Усередині лежала тека: документи підставної фірми «Ресурсна лінія», відомості про статутний капітал і глянцева фотографія.
На звороті стояла дата — знімку був лише місяць. Аварія на той час уже сталася. А Віктор сміявся, стоячи на тлі знайомого будівництва, й обіймав за талію незнайому доглянуту жінку в яскравому вбранні. На фотографії він мав здоровий і щасливий вигляд.
Того вечора залишатися вдома було нестерпно. Допомогла Артемові з уроками й вирушила до Каті. Уже на її кухні, дивлячись на знімок, Анастасія заговорила:
— Катю, я більше не витримую. Зараз повернуся й задушу його тією подушкою, яку сама щоранку збиваю. Справді, сил уже немає.
— Настю, тихо, зачекай. — Катерина накрила її руку долонею. — Влаштуєш зараз скандал, а він оголосить тебе божевільною. Скаже: запис змонтований. І чим доведеш? Він не дурень, раз усе це затіяв. Жінка, будівництво, фірма — тут ціла схема.
— А мені що робити? Так і жити далі?
— Ні. — Подруга суворо глянула на неї. — Зіграй. Ти в нього янгол-охоронець, доглядати вмієш. От і будь найтурботливішою з усіх дружин на світі. А ми тим часом назбираємо доказів, щоб він сів, і надовго.
Анастасія звела на неї очі. Плакати не хотілося: усередині залишилося випалене місце, порожнє й холодне.
— Спробую. Ще потерплю.
Дні знову стали наче брати-близнюки: з лікарні додому, з дому до лікарні. Відділення жило зі звичним гулом, скрипом візків і негучними стогонами. У повітрі стояв їдкий запах хлорки з лікарняною кислинкою. Тут усе було їй знайоміше, ніж у власній квартирі.
Обходячи палати, Анастасія за звичкою всміхалася пацієнтам, а думала про спальню. Там, біля ліжка її нібито паралізованого чоловіка, досі виднілася розмазана риска.
— Настю, прийми нового пацієнта. — Старша медсестра передала історію хвороби. — У п’яту. Терехов Олександр, променева кістка зламана, зі зміщенням. Травматологи вже почаклували, наклали гіпс, далі нам дбати. Кажуть, герой: у парку дівчину від хулігана захистив. Тільки сили були нерівні.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.