Життя без прикрасВіктор перевдягнувся в темний спортивний костюм і повернувся до ліжка. Під ортопедичним матрацом, який вона купила на виплат, виявилися пачка грошей і другий телефон. Цього телефона Анастасія ніколи не бачила. Чоловік сховав добуте в кишеню, взувся, оглянув себе в дзеркалі й пригладив волосся. Виходячи, він навіть не повернув голови до камери.
Приблизно через годину, о 3:25, запис продовжився. Повернувшись, Вітя роздягнувся, без жодного поспіху прибрав гроші з телефоном назад у схованку й ліг. На екрані знову був безпорадний хворий.
Анастасія трохи подумала й вирішила показати побачене фахівцеві. Їй потрібно було зрозуміти, чи можливе таке з його діагнозом. Стримати почуття, що переповнювали її, не вдавалося; вона прийшла до кабінету Миколи Тарасовича й увімкнула відео на телефоні. Літнього травматолога зі своєї лікарні вона знала, здавалося, цілу вічність і довіряла йому, як батькові.
— Оце вже цікаве кіно, — прогудів він.
— Миколо Тарасовичу, ви тільки подивіться неофіційно, будь ласка. Я вже не розумію, що думати.
— Артист який… Цілий театр. — Він відкинувся на стільці, і той рипнув. — А з приватної клініки знімки в тебе залишилися?
— Копії є, ось. Він сам дав: хотів, щоб я нашим світилам показала. А я все боялася.
— Тоді залиш. — Лікар забрав диски. — Через знайомих подивлюся, без офіційних запитів. Щось тут нечисто. Щоб із таким переломом хребта так бігати — диво потрібне. Ти вже вибач, у дива я не вірю. Іди працюй, будемо розбиратися.
Кивнувши, вона вийшла. За роботою зміна минула непомітно, і невдовзі довелося повертатися додому, до чоловіка-удавальника. Перед дверима квартири Анастасія довго не могла опанувати себе. Потім махнула рукою й тихо ввійшла: про камеру та все побачене поки не говоритиме.
Вихідний. День, який медики називали відсипним, теж промайнув. Наступного дня в терапії з’явилася санітарка Дар’я — тиха жінка років сорока, настільки непримітна, що її легко було б не помітити. Проте Анастасія помічала її постійно. Дар’я якось дивно, боком ходила коридорами й щоразу опинялася поблизу.
— Анастасіє Олександрівно, чула я про вашу біду, — заговорила вона в сестринській, де Анастасія заповнювала журнали. — Кажуть, чоловікові зовсім зле?
— Ви ж тільки прийшли. Звідки знаєте? — Анастасія напружилася.
— Та чутками земля повниться. — Дар’я й далі водила ганчіркою по вже чистій підлозі. — У приватній клініці лікується, дорого, мабуть… Яке нещастя. Тепер, напевно, лежить бідолаха, поворухнутися не може?
— Так. Лежить нерухомо, — сухо відповіла Анастасія.
— А все на вас, значить? Ще ж і син є, чула. Важко самій давати раду?
Спиною Анастасії пробіг холодок. Новеньку наполегливо цікавив саме чоловік — і те, чи здатний він рухатися. Ця цікавість тривожила її.
Коли зателефонував Микола Тарасович, вона була на посту й готувала крапельниці.
— Настуню, зайти зможеш?
— Щось сталося? — Від переляку в неї обірвалося серце.
— Ще й як. Підробка в тебе замість знімків, та ще й груба. Чий хребет там зображено — не знаю. Або цілком здоровий, або взагалі іншої людини підсунули. Твій чоловік — стовідсотковий симулянт. І думаю я, у тій клініці йому хтось допомагає.
Її світ виявився картонною декорацією. Віктор, якого вона двічі рятувала, увесь цей час обманював її, поки вона вибивалася із сил на трьох роботах.
Після розмови Анастасія на кілька хвилин сховалася в процедурній. На телефоні був застосунок для віддаленого доступу до вебкамери. Вона відкрила його. О 10:30 Віктор знову підвівся з ліжка й почав одягатися — впевнено, як людина, якій ніщо не заважає.
Анастасія не витримала: вискочивши в коридор, підійшла до старшої медсестри.
— Світлано Русланівно, відпустіть мене, прошу вас! На годину-півтори, за сімейними обставинами. Синові зле, класний керівник зі школи телефонував. Я заберу його й повернуся.
— Біжи, Настуню. — Та зітхнула: про її домашні біди знала. — Господи, ну коли ж у тебе все владнається…
До під’їзду Анастасія встигла вчасно. Щойно вона сховалася за рогом, з’явився Віктор. Він озирався, але її не помітив, сів у непримітну іномарку й поїхав. Біля магазину стояло таксі; Анастасія відразу сіла в нього й простягнула водієві гроші.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.