Життя без прикрасБаба Галя не витягувала з неї зізнань. Непомітно стала тим материнським плечем, без якого Ірині було так тяжко. Напувала трав’яними відварами, гладила по спині, коли вночі знову снився Олег, що виламував двері кабінету, — і все без розпитувань.
Минув місяць. Пологи наближалися, а до консультації Ірина так і не пішла: боялася, що відомості про вагітну потраплять до баз і чоловік її відшукає.
— Не бійся, ластівко, — заспокоювала баба Галя. — Я п’ятьох сама в полі народила. Покличемо Зінаїду, повитуху. Вона у своїй справі професор, жодна породілля в неї ще не померла.
Наприкінці березня, коли на річці затріщала крига, в Ірини вночі почалися перейми. Біль скрутив спину, відгукнувся спазмом у животі. Баба Галя послала сусідського хлопчиська по Зінаїду.
Пологи були тяжкими. Ірина кричала, кусала губи, стискала дерев’яну спинку ліжка. Перед очима плавали червоні кола. Здавалося, сил більше немає, вона помирає. Але крізь цей туман проступало обличчя Олега, який відправляв її в труну, і поверталася люта звірина сила. Ірина знову тужилася, кричала, боролася.
Під ранок хату сповнив вимогливий крик немовляти. Зінаїда обтерла дитину чистою ганчірочкою й поклала матері на груди.
— Богатиря народила, дівко. Великий який, горластий. Упертюх, увесь у тебе.
Ірина подивилася на зморщене червоне личко сина. Від нього пахло молоком і дивом. Ірина пригорнула його до себе, і пережитий жах, страхи останніх місяців розвіялися, мов ранковий туман. Вона вистояла. Дала йому життя.
Хлопчика назвали Костею.
Ще два роки вони прожили в баби Галі. Ірина стала швачкою на місцевій фабриці, потім брала й домашні замовлення. Спочатку виручали гроші за мамине золото, а далі вистачало власного заробітку. Костик ріс міцним, веселим карапузом. Баба Галя душі в ньому не чула, пестила, немов рідного онука.
Газет Ірина не розгортала, телевізора не вмикала: боялася почути новини про колишнє життя. Олега вона поховала в пам’яті. Була впевнена, що він давно домігся визнання її зниклою безвісти, отримав спадщину й благополучно живе в її квартирі. Нехай. І квартира, і дача, і гроші нічого не важили поруч із теплою маківкою Костика, що сопів у ліжечку.
Минуле, що залишилося безкарним, вона вважала назавжди втраченим. Але воно повернулося — саме тоді, коли Ірина вже повірила, що їй більше ніщо не загрожує.
Чорний джип із тонованими шибками стояв біля самої хвіртки баби Галі. Такі машини у Вербових Плесах траплялися рідко. Ірина помітила його, повертаючись із роботи: в авосьці лежали свіжий хліб і льодяники для Костика, якому виповнилося два роки. До цього вона йшла тихою вулицею, мружачись від травневого сонця. Тепер зупинилася, не в змозі ступити й кроку.
Хвіртка відчинилася. З двору вийшов високий чоловік у дорогому костюмі. На скронях з’явилася легка сивина, але Ірина впізнала його відразу.
Олег.
Побачивши дружину, він теж зупинився. Усмішка повільно розтягнула його губи — холодна, переможна. Так міг би всміхатися хижак, що відрізав жертві останній шлях до порятунку.
— Здрастуй, Іринко. Стільки часу тебе розшукував, а ти тут влаштувалася, у цій дірі. — Від знайомого оксамитового голосу Ірину пройняв крижаний жах. Олег ступив до неї. — Час додому, дружино. Та ти, бачу, вже не сама.
Слідом за ним із двору з’явився Костя. Спершу він тримався за поділ баби Галі, потім побачив Ірину й радісно закричав:
— Мамо!
Хлопчик кинувся до неї. Олег провів його примруженим поглядом.
— Яка чудова дитина, — вимовив він крізь зуби. — Законний мій спадкоємець.
Притискаючи сина до себе посеред курної дороги, Ірина відчувала, як зачиняється пастка. Два роки уявної безпеки розлетілися вщент. Він знайшов її, щоб довести до кінця те, що не вдалося тоді. На нову втечу Олег їй часу не залишить, а тепер рятувати доведеться й Костю.
Чоловік наблизився ще на крок; у пальцях блиснули автомобільні ключі. Клацнули дверцята джипа. Назовні вибралися двоє міцних голомозих хлопців у шкіряних куртках. На нудьгуючих, непроникних обличчях не можна було прочитати нічого. Такі за плату бралися за будь-яку брудну роботу.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.