Марія вмовила Дмитра не виганяти Ольгу одразу. Вона сказала, що шпильку могли підкинути, і сама злякалася цієї думки. У домі Сергій був як несуча стіна: старший брат, керівник, людина, яка «тримає все на собі». Підозрювати його здавалося майже непристойним.
Ольга залишилася на два дні. Вона ходила безшумно, не затримувалася біля камер і намагалася не зустрічатися з Сергієм. Камери писали хол і сходи, а дитячу Марія знімати заборонила. Доступ до архіву був у Сергія.
У дитячій Ольга протирала полиці з іграшками й картками жестів. Музична шкатулка з червоною балериною грала хрипку колискову, але Андрій лише дивився на фігурку, що оберталася. Музика для нього була порожнім рухом.
У комірчині біля сходів після дощів Ольга вже знаходила дрібних багатоніжок. Вони виповзали зі щілин біля коробок з укриття. Вона просила Сергія не тримати там дитячі пледи, але він відмахувався:
— Не вчи мене санітарії. Краще підлогу мий.
Того дня Андрій знову тер вухо. Не випадково, не сонно, а зло й наполегливо, чіпляючи маленькими пальцями край вушної раковини. Марія втомлено сказала:
— Він часто так робить. Романюк казав, звичка.
Ольга промовчала. У реабілітації вона бачила солдатів після вибухових травм: вони теж торкалися вух, морщилися від тиску, від внутрішнього дзвону. Іван у короткі відпустки приносив додому м’які силіконові шумопоглинальні вкладиші з тонким синім хвостиком, щоб спати, коли за вікном гуркотіло.
Коли Андрій повернув голову, Ольга помітила в правому вусі щось темне. Спершу їй здалося, що це прилипла нитка від пледа. Потім нитка ворухнулася. Із темного проходу повільно показалися тонкі рудуваті ніжки.
— Маріє, не кричіть, — прошепотіла Ольга.
— Що там?
— Там щось живе.
Марія зблідла, ніби з неї витягли кров.
Двері розчахнулися. Сергій стояв на порозі з телефоном.
— Що відбувається?
— Ольга каже, у Андрія… — почала Марія.
— Руки прибрала від дитини, — сказав Сергій. — Ще раз побачу, що ти лізеш до нього, підеш не додому, а в камеру.
Ольга відступила. Андрій дивився на дорослих і знову тер вухо, мало не до сліз. І вперше за весь час у цьому домі Ольга злякалася не за себе, а за дитину…
