Уночі тривога тяглася довго. Сергій поїхав до офісу, Дмитро зачинився в кабінеті зі звітами фонду, а Марія сиділа в коридорі на холодній плитці й гойдала Андрія. Хлопчик вигинався, хникав, тер праве вухо й ніяк не міг заснути.
Ольга вже переодяглася, але не пішла. Вона побачила Марію босоніж, із темними колами під очима, і тихо сказала:
— Дайте гляну ще раз. Ви будете поруч. Я не полізу глибоко. Якщо воно саме вилізе, я тільки накрию.
Марія довго мовчала. Потім кивнула.
Ольга вимила руки, взяла чисту серветку й піднесла до вуха телефон із ліхтариком. Андрій здригнувся від світла й завмер. Біля самого входу в слуховий прохід, перед чимось світлим і м’яким, ворухнулося довге сегментоване тіло. Тонкі ніжки судомно перебирали по шкірі.
— Господи, — видихнула Марія й затулила рота долонею.
Марія не закричала — тільки тремтіла всім тілом. Андрій різко смикнув головою, і багатоніжка, стривожена світлом і рухом, рвучко виповзла. Завелика для дитячого вуха, темно-руда, волога, з безліччю ніжок, вона впала на білу серветку й сіпнулася вбік. Ольга накрила її склянкою.
Марія відсахнулася, притискаючи Андрія до себе. Внизу грюкнули двері кабінету. Дмитро піднявся бігом, зупинився на порозі й не одразу зрозумів, на що дивиться.
— Це було… в нього у вусі? — спитав він так тихо, що Марія ледь почула.
Ольга хотіла відповісти, але помітила інше. Біля самого входу в праве вухо, на тлі почервонілої шкіри, виступав м’який тілесний вкладиш із тонким синім кінчиком. Багатоніжка не була глибше за нього — вона билася перед старою пробкою й зсунула її назовні.
— Там іще щось є, — сказала Ольга. — Це вже не живе. Не чіпайте глибоко, нехай дивиться лікар.
Вкладиш уже не закривав прохід повністю, і Андрій уперше чув правим вухом хоча б уривки звуків. Марія нахилилася до нього й майже без надії прошепотіла:
— Андрійку.
Дитина завмерла. Потім різко повернула голову до її губ. Не всміхнулася, не зрозуміла, тільки перелякано кліпнула — але повернула. Від руху м’який клубочок остаточно вислизнув на серветку поруч зі склянкою. Ольга не взяла його пальцями, тільки накрила краєм чистої тканини.
Дмитро зблід. Ольга сама ледь стояла. На білій серветці під склянкою билася багатоніжка, а поруч лежала річ із тонким синім хвостиком, яку хтось давно сховав глибше за будь-який страх…
