Свекруха зажадала зарплатну картку невістки

Віктор завмер, опустив очі в тарілку з перловкою, довго мовчав.

— Тобто вона просто вигадала?

— Бінго!

— І що ми робитимемо?

Оксана всміхнулася. Усмішка була широкою, хижою.

— Ми вчитимемося фінансової грамотності.

— Але чому б нам просто не виставити її за двері просто зараз? — насупився чоловік, стискаючи кулаки від образи.

— Якщо ми виженемо її сьогодні, для всієї рідні ми станемо нелюдами, а вона — нещасною мученицею, — спокійно пояснила Оксана. — До того ж вона явно готує грандіозну виставу до нашої п'ятничної зарплати. Давай дочекаємося кульмінації. Нехай сама зажене себе в кут так, щоб більше ніколи не намагалася нас розвести.

Четвер минув у підозрілій тиші. Свекруха змінила тактику. Вона ходила квартирою з обличчям великомучениці, зітхаючи так важко, наче бурлак, який тягне баржу, і постійно пила валер'янку, театрально брязкаючи бульбашкою. Оксана й Віктор старанно вдавали, що не помічають цього затяжного перформансу.

А в п'ятницю настав день зарплати Оксани й Віктора. Світлана Петрівна почала підготовку з самого ранку. Вона напекла млинців. Уперше за тиждень купила продукти за свої гроші, цілу банку сметани.

Увечері, коли подружжя повернулося з роботи, на столі красувалася вечеря. Чайник закипав. На стільниці лежала гарна лакована скринька. Пенсіонерка зустріла їх у шовковому халаті з ідеальною укладкою.

— Діти мої, проходьте, сідайте. Я сьогодні все обміркувала. Була різка, визнаю.

Оксана повісила пальто, перезирнулася з Віктором. Той ледь помітно кивнув. Вони сіли за стіл. Світлана Петрівна розлила чай. Її рухи були плавними, гіпнотичними.

— Оксаночко, Вітенько, ви молоді, вам хочеться всього й одразу, але життя — штука сувора. От у мене труби прорвало — і все. Крах. Потрібна фінансова подушка. Я оголошую в нашому домі місячник фінансової грамотності.

— І в чому ж він полягає? — з увічливою цікавістю запитала Оксана, підчепивши млинець.

— У дисципліні! — урочисто проголосила свекруха, грюкнувши долонею по столу. — Ви віддасте мені свої зарплатні картки, обидві. Я покладу їх ось у цю скриньку на місяць. Повірте моєму життєвому досвіду. Коли карток немає в руках, немає спокуси витрачатися на дурниці. Я видаватиму вам суворо на проїзд та обіди. Заодно навчу вас, як заощаджувати.