Роман врятував пораненого вовка, а той став його захисником і допоміг наблизитися до розгадки давньої трагедії

Шатун повернувся до людини. Від люті в маленьких очах Роман мимоволі відступив. Усе довкола зникло; залишилися лише ці намистини з божевільним вогнем та вишкірена паща з жовтими іклами. Ведмідь наближався повільно, беріг поранену лапу, але від цього не ставав менш страшним.

Перезаряджаючи рушницю, Роман знав: іншого пострілу вже не буде. Руки залишалися твердими — роки вишколу робили своє. Він ретельно цілився в місце між очима, коли збоку метнулася сіра блискавка. Дружок стрибнув і вчепився ведмедеві в горло.

Над снігом закрутився несамовитий буро-сірий вихор. Ведмідь ревів, намагаючись струсити вовка, а той тримався мертвою хваткою. Роман водив стволом, не наважуючись натиснути на спуск: надто легко було влучити в Дружка. Нарешті шатун дістав супротивника лапою й відкинув, мов ганчір’яну ляльку. Вовк пролетів кілька метрів і нерухомою купою залишився на снігу.

У Романа наче щось обірвалося в грудях. Дика, первісна лють захлеснула його; рушниця опустилася, рука вихопила з-за пояса величезний мисливський ніж — подарунок Дениса Федоровича.

— Ну, давай, звірюко! — процідив він.

З пораненим горлом ведмідь важко підвівся на задні лапи. Тепер він здавався горою, що заслонила сонце. Роман напружився, готуючись до останнього у своєму житті стрибка.

Гримнув постріл — розкотистий, могутній, зовсім не схожий на звук його рушниці. Шатун сіпнувся, похитнувся й упав уперед, ледь не підім’явши чоловіка. Потім стало тихо. Чулося лише важке дихання, і дихав так не Роман.

Він повільно повернув голову. За десять кроків стояв Денис Федорович, спираючись на незмінну палицю з соснового кореня. При ньому була старовинна двостволка неймовірної потужності: здавалося, від її залпу здригнувся весь ліс.

— Здоров, синку. Бачу, без мене сумувати не доводилося, — промовив старий так буденно, наче вони розсталися вчора, а не майже рік тому.

Дружок був живий. До старої кульгавості додалися нові рани, ведмідь добряче його пом’яв, але, коли Роман підбіг, вовк розплющив очі й кволо ворухнув хвостом. Наче просив вибачення за те, що не зміг упоратися сам.

— Дурний ти… Навіщо поліз? Я ж тебе не просив, — шепотів Роман, обережно піднімаючи його.

— Він не заради тебе поліз, — сказав Денис Федорович, який підійшов ззаду. — Борг віддавав.

— Який іще борг? — Роман розстелив куртку на снігу й поклав на неї Дружка.

— Ти ж казав, що він зі зграї. Так ось, — старий указав на ведмедя, — цей шатун і розорив їхню сім’ю. Трьох вовченят убив, ватажка, його батька, смертельно поранив. А цей вижив. От і помстився, як зміг.

— Звідки тобі все це відомо? — здивувався Роман, оглядаючи вовка. Смертельних ушкоджень він не знайшов, але залишати рани без допомоги було не можна.

— Багато чого мені відомо, синку, — усміхнувся в бороду Денис Федорович. — За цією зграєю три роки спостерігаю. А шатуна ще з минулої весни вистежував. Чимало він тут лиха накоїв.

Удвох вони перев’язали Дружка смугою від сорочки й рушили назад. Старий ніс рушницю та свою палицю, Роман — вовка. По ведмежу тушу Денис Федорович пообіцяв завтра повернутися із саньми: не можна було залишати цінну шкуру й м’ясо.

— Де ж ти весь рік пропадав? — спитав нарешті Роман, коли вони зупинилися перепочити. — Я тебе шукав. Думав, усе, відійшов ти на той світ.

Денис Федорович довго дивився на засніжені вершини Соснового кряжа. Потім повернувся до Романа, наче зважився заговорити.

— Розповім, синку. Нічого не приховаю, тільки не зараз. Нам би до житла дістатися та звіра підлікувати, скоро темніти почне. Одне поки скажу: не зі своєї волі я пропав. Сталося непередбачене.

Роман більше не розпитував. Увечері, вже на метеостанції, вони розтопили піч і обробили рани Дружка. У теплі Денис Федорович сам повернувся до розмови.

— Пам’ятаєш, я пішов перевіряти капкани в північному яру? Там і натрапив на людей. Якісь дивні: начебто геологи, а може, й ні. Апаратура в них, прилади. Прилетіли вертольотом. Ну, я, старий дурень, сам до них вийшов. Раптом допомога потрібна.

Він відпив із кухля гарячого чаю й продовжив: