Роман врятував пораненого вовка, а той став його захисником і допоміг наблизитися до розгадки давньої трагедії

Одного разу, повернувшись із полювання, Роман побачив на порозі вбитого зайця. Поряд сидів Дружок. Кульгавість нікуди не поділася, але спину він тримав гордо й рівно.

— Ось ти який! — усміхнувся Роман. — Уже й полювати почав.

Дружок тихенько заскавчав, наче вибачаючись за скромну здобич. Для Романа ж цей заєць був справжнім подарунком. Вовк міг піти, щойно знову навчився пересуватися, а натомість повернувся до нього.

Так минув місяць. Завірюхи за вікнами змінювалися ясними днями з нестерпним морозом. Сонце піднімалося дедалі вище, світлого часу більшало. Весна наближалася, хоча до справжнього тепла було ще далеко.

Дружок зміцнів, рана затягнулася. Повністю розігнути ушкоджену лапу він уже не міг і мусив кульгати до кінця життя, але мисливської спритності це не відібрало. Тепер майже щодня з’являлася здобич: то заєць, то глухар. Одного разу вовк приніс навіть молоду козулю, яку, вочевидь, зумів загнати в глибокий сніг.

Вони довго блукали околицями. Роман дивився, як Дружок мчить по снігу і з-під лап злітають білі фонтани. У такі хвилини йому здавалося, що в очах звіра видно нічим не затьмарену радість самого існування — ту первісну радість, яку люди давно втратили.

Та часом увечері Дружок сідав біля дверей, дивився в бік лісу й починав тихо скавчати. Роман знав: тужить за зграєю. Їхня дивна близькість нічого не змінювала у вовчій природі; для вовка зграя була найдорожча над усе.

— Сумуєш, брате? — тихо питав він, почувши цей неголосний спів. — Розумію. Мені теж часом бракує людей. Того, колишнього життя.

Утримувати Дружка Роман не намагався. Двері залишалися прочиненими, щоб звір міг піти, коли забажає. Але він залишався. Можливо, розумів, що з кульгавою лапою не виживе серед родичів. А можливо, людина стала для нього кимось більшим, ніж той, хто дає їжу й тепло.

У березні почалися перші відлиги. Пухкий сніг ускладнював ходьбу, наст більше не витримував ваги. Зате ліс оживав: подавали голос перші перелітні птахи, у соснах заметушилися білки, з нір почали вибиратися ховрахи.

Сонячного, майже по-весняному теплого дня Роман повів Дружка до далеких відрогів Соснового кряжа: хотілося ще раз пошукати там сліди Дениса Федоровича. Вовк то тікав уперед, то зупинявся й озирався, перевіряючи, чи не відстав чоловік. Так вони дійшли до крутого підйому в яру.

Тут Дружок завмер. Шерсть на загривку піднялася, з горла вирвалося глухе гарчання — такого звуку Роман від нього раніше не чув.

— Ти чого? — Роман наблизився й вдивився в молоді сосни.

Між деревами, похитуючись на задніх лапах, стояв величезний бурий ведмідь. Він втягував носом повітря. Шатун. Голод і безсоння доводять такого звіра до нестями: господар лісу, що не заляг у барліг, кидається на все живе, і небезпечнішого за нього тут нікого немає.

Роман повільно потягнувся до рушниці, що висіла за спиною. Два патрони — ось і весь запас, якщо перший постріл виявиться невдалим. Перед ним була півтонна туша, здатна одним ударом убити лося.

— Тихо, Дружку… — прошепотів він.

Але стримати вовка вже було неможливо. Оглушаючи ліс лютим гарчанням, той кинувся просто на ведмедя. Поруч із супротивником Дружок здавався втричі меншим, та страху в ньому не було ані краплі.

— Стій! — крикнув Роман, зводячи рушницю.

Ведмідь опустився на чотири лапи й помчав назустріч із несподіваною для такої туші швидкістю. Ще трохи — і звірі зіштовхнуться. Роман упіймав його на мушку, затамував подих, проте палець так і не дотиснув спуск: щось зупинило.

Замість лобового кидка Дружок раптом різко метнувся вбік. Ведмідь промахнувся, а вовк уже кружляв біля нього, блискавично хапаючи за задні лапи й відразу відскакуючи. Так споконвіку полювала зграя: виснажити велику здобич, змусити помилитися, відкритися для удару. Лише з інших боків ніхто не нападав. Братів, які підтримали б його, поруч не було.

Черговий укус змусив шатуна заревіти. Він розвернувся й махнув лапою, ледь не вбивши Дружка. Вовк устиг ухилитися, але, помітивши відступ маленького супротивника, ведмідь одразу кинувся слідом. Від кульгавого звіра його відділяв лише один стрибок.