Життя без прикрасРоман слухав, не відводячи очей від підлоги. Від нього відповіді не було.
— А наша швидка дорогою до вас застрягла біля селища, — продовжив Родіонов. — Снігоприбирач пробивається, тільки замело там усе. Раніше ніж через півтори години не дістануться. Дитину на снігоході в таку погоду я не повезу. Лишаємося тут, будемо чекати.
Він нарешті відкинув каптур. Під обмерзлим хутром виявилася лиса, гладенька й блискуча голова. То ось чому він увесь час у каптурі, подумала Валентина Олексіївна.
— Пригостите чаєм, бабусю Валентино?
Господиня напоїла обох прибулих і долила Романові. Сержант тримав кухоль стоячи, другою рукою не випускаючи автомата. З нею, втім, поводився чемно, за чай подякував. Родіонов улаштувався за столом і мовчки стежив, як вона порається біля печі.
Майже година минула в цьому чеканні. Вітер надворі не вщухав, дівчинка й далі спала. Потім дільничний вийняв мобільний і попрямував до єдиного вікна, біля якого вдавалося впіймати зв’язок. Розмова затягнулася.
— По неї дід виїхав, Уткін, — повідомив він, повернувшись до решти. — На базі в нього грейдер свій є. Пустив розчищати дорогу, сам на джипі позаду їде. Хвилин через двадцять дістанеться. І швидка розчищеною дорогою слідом проїде.
Валентина Олексіївна поглянула на Романа. Він не змінив пози, тільки скуті кисті на колінах стиснулися, і кісточки побіліли.
Спершу до будинку долинув гул грейдера й скрегіт ножа об мерзлу дорогу, потім озвався інший мотор, потужний, ревучий. Жовте світло вдарило у вікна світлиці; на стінах різко окреслилися тіні віконних рам. Крізь вікно сіней фари били Романові в спину. На мить світло охопило його цілком — темну постать, білу смугу на грудях.
Надворі грюкнули дверцята. Ґанком швидко й важко пройшли, а вхідні двері відчинилися без жодного стуку.
Дмитро Іванович Уткін був великою людиною — не лише за своїм становищем. Високий, огрядний, у довгому дубленому пальті, він стояв без шапки; коротка борода вже посивіла. Було йому під сімдесят, але в рухах зберігалася жвавість п’ятдесятирічного. У сінях він обтрусив сніг і, ні на кого не глянувши, спитав:
— Де дівчинка?
— У світлиці, Дмитре Івановичу. Спить вона, усе з нею добре. Ви тільки тихіше.
Він уже ступив повз господиню до світлиці, коли помітив чоловіка на лаві.
Валентина Олексіївна не раз потім поверталася пам’яттю до цієї хвилини. Їй доводилося бачити побілілі від болю, горя, переляку обличчя, але такої блідості вона, здається, ще не бачила. Наче кров умить відлинула в Уткіна не лише від щік — від губ, від самих вух. Кроку він не завершив. Пальці зісковзнули з одвірка.
Роман повільно підвівся. Молодий сержант сіпнувся до нього, проте Родіонов зупинив його коротким рухом руки. Перед ним стояли двоє: один у дорогому пальті, другий — у табірній куртці, з руками в кайданках. Обидва дивилися один на одного.
— Ти, — промовив Уткін. Запитання в його голосі не було.
— Я, Дмитре Івановичу.
— Це він? — Уткін повернувся до дільничного, заговоривши незвично високим, чужим голосом. — Він її сюди приніс? Він до неї торкався?
— Він і приніс. Із машини дістав, через поле ніс, під курткою грів. Якби не він…
— Та ти розумієш, хто перед тобою, дільничний? — перебив Дмитро Іванович. — Убивця! Він при мені людину вбив. Я на власні очі бачив, як він…
Договорити Уткін не зміг: голос зірвався. Він важко дихав, стоячи перед ними, і Валентина Олексіївна бачила, як тремтять його руки.
— Значить, бачили, — неголосно озвався Роман. — На власні очі.
Дмитро Іванович відвернувся. Пройшовши до світлиці, він нахилився до сплячої онуки, а потім раптом опустився перед ліжком навколішки, уткнувся в край ковдри. Плечі його здригалися.
Валентина Олексіївна залишилася у дверях. Щось дряпнуло її пам’ять, але думка ніяк не давалася, вислизала, мов риба з рук. Вона повернулася до Романа й спитала впівголоса, щоб у світлиці не почули:
— Коли ж це сталося? Те, за що тебе посадили?
— Дев’ять років тому, у ніч на 14 січня. Старий Новий рік. У його лазні, біля озера. Я в нього сторожував, кочегарив, усе робив.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.