Життя без прикрасВалентина Олексіївна довго дивилася на нього.
— Не заради твоїх грошей він до людей пішов, Дмитре Івановичу. — Уткін завмер, а вона продовжила: — Міг же піти в ліс. Ніч була, хуртовина, попереду ліс. А він на плач повернув, назад пішов. Він же розумів, куди йде. Там люди, там його спіймають. І про новий строк знав: за втечу до старого ще додадуть. Усе це знав, а дитину не залишив. Не заради грошей він її ніс і не заради того, щоб потім йому щось зарахували. Ти Ірині так пояснив, я знаю. Тільки він не задля цього повернувся. — Вона помовчала. — Ти йому дім пропонуєш, а йому треба своє ім’я повернути. Щоб донька виросла й могла сказати: «Мій батько нікого не вбивав». Їй зараз п’ятнадцять. Дев’ять років вона живе й думає, що її батько — вбивця. Ти і їй квартиру купиш? Вона отримає від тебе квартиру й далі думатиме, що батько людину вбив?
Дмитро Іванович затулив обличчя долонями.
— Розкажу — Ірина дізнається і про брата, і про мене. Брат людину вбив, батько невинного посадив. Зненавидить мене. Забере Лізу, піде. Хто в мене залишиться? Марини немає, Олега немає. Тільки вони вдвох, розумієте? Більше нікого.
— Промовчиш — однаково дізнається. Адвокатка розкаже, слідчий, у газеті прочитає. Отоді прощення не чекай. Уже за те, що правду від чужих почула, а ти сам їй не сказав.
Він відняв руки від обличчя й подивився на травницю.
— Це погроза?
— Ні. Кажу тобі, чого чекати. Я не ворожка, та тут і ворожити не треба.
Підводячись, він важко сперся на стіл. Ще раз глянув на папірець із номером і вийшов у сіни. Валентина Олексіївна почула, як він зупинився біля стіни; знала, що там висить телефон. Вийшла слідом. Дмитро Іванович стояв перед чорним апаратом, поклавши долоню на слухавку.
— Прибрати б цей телефон, — сказав він, не обертаючись.
— Зривай, та в піч його. Тільки номер залишиться. У справі, у договорі, у квитанції. Леонід Григорович теж усе пам’ятає. А тут залізо та пластмаса. Якщо від цього полегшає — зривай.
Постоявши, він зняв долоню зі слухавки.
— Не полегшає.
Пішов він не попрощавшись. Біля хвіртки джип довго буксував, розвертаючись, перш ніж вибрався на дорогу й поїхав униз, до селища. Валентина Олексіївна з ґанку проводжала червоні вогні, поки вони не зникли. Дрова й шифер залишилися лежати біля воріт.
Через два дні Ірину виписали. Схудла, бліда, з тугою пов’язкою на голові, вона пересувалася на милицях. Батько відвіз її разом із Лізою до свого великого будинку біля озера. Поруч, на березі, досі стояла лазня: темна, заметена снігом, вікна забиті. Дев’ять років Уткін не відчиняв її, не зносив, і ніхто більше там не парився.
Уклавши ввечері доньку, Ірина спустилася до вітальні. Батько сидів біля каміна зі старим альбомом на колінах. Фотографії в нього вклеювала ще Марина. На тій, яку він розглядав, сміявся Олег — років вісімнадцяти, з цуценям на руках.
— Тату, мені Наталія дзвонила, адвокатка. Каже, поговорити треба не лише про втечу, а й про давню справу. А розповісти все не може: вона Романа захищає, не мене. Сказала в тебе запитати.
Закривши альбом, Дмитро Іванович попросив:
— Сядь.
Ірина влаштувалася навпроти, незграбно поклавши загіпсовану ногу на пуф. Дмитро Іванович нічого не приховав: розповів їй те саме, що Валентині Олексіївні. Про те, як Олег посварився з Микитою, як той упав на піч. Про Марину, якій лікарі відводили два місяці, і про суд, де він стояв перед суддею й запевняв, що бачив усе на власні очі. Ірина почула й про гроші: дев’ять років він надсилав їх матері Микити, а вона не знала, від кого надходить допомога. Потім він розповів про старий чорний телефон у сінях у травниці. До швидкої звідти зателефонував він сам, і номер цього телефону зберігся в картці виклику.
Спочатку Ірина дивилася на батька. Потім відвела погляд. Насилу підвелася на милиці й підійшла до вікна, за яким темніла на березі будівля лазні.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.