Життя без прикрасНадвечір, повертаючись зі складу, Поліна мимоволі затрималася біля сусідського особняка. Мороз затягував калюжі міцною кіркою, а за розчиненою кованою брамою вантажили речі. Похмурі кремезні хлопці несли до критої вантажівки шкіряні дивани, важкі дубові стільці, картини в позолочених рамах.
Владислав курив біля хвіртки, змарнілий, сірий. Інна сиділа на перевернутому ящику й нерухомо дивилася перед собою. Її дорога песцева шуба лежала на брудному снігу.
Кредитори чекати не захотіли: за борги забирали все до останньої нитки. Недавніх господарів життя залишали біля розбитого корита.
— Бог терпів і нам велів, Владиславе, — не втрималася від шпильки тітка Клава, що йшла поруч із Поліною. — Недовго у ваших хоромах музика грала.
Відповіді не було. Сусід відвернувся, ховаючи почервонілі очі. Біль, на який вони з дружиною так легко прирекли Олексія, повернувся й ударив їх навідліг.
Поліна зловтішатися не стала. Поправила пухову хустку й пришвидшила ходу: хотілося якнайшвидше додому, в тепло.
Та біля своєї хвіртки вона знову зупинилася. На розчищеній доріжці переступав з ноги на ногу Віктор, незграбно стискаючи три пониклі гвоздики. Позаду нього, на ґанку, Антоша з Денисом стояли щільною стіною, не пускаючи батька всередину. З будки глухо гарчав Дружок, показуючи жовті ікла.
— Полю, дочекався нарешті! — Віктор ступив до неї, намагаючись удати радість. — Провідати вирішив, а хлопці зовсім розперезалися. Батька за поріг не пускають. Без твердої чоловічої руки здичавіли.
Вона повільно підійшла. У його бігливому погляді їй бачилися тваринний страх перед голодом і жалюгідне бажання повернути колишні зручності. Ні любові, ні каяття Поліна в ньому не знаходила.
— Вони відчиняють тим, кому вірять, Вікторе, — відповіла вона спокійно, не глянувши на квіти. — Зрадників у цей дім не кличуть. Тобі що потрібно?
— Полю, годі сердитися. — Він потягнувся до її ліктя, та вона гидливо відсторонилася. — Я все зрозумів. Помилився, з ким не буває? Ти жінка мудра. І хлопцям батько потрібен. Давай погане забудемо, почнемо з чистого аркуша.
Сутулий, розгубивши весь свій лиск, він стояв перед нею, а Поліна дивувалася сама собі. Стільки років побиватися за цим чоловіком, так забути про власну гордість…
— Наново будують на міцному фундаменті, — сказала вона йому в обличчя. — А наш ти сам зруйнував. Відрізану скибку до хлібини не притулиш. Вікторе, ти багатство вибрав замість нас, про синів забув. Тепер від ситої годівниці відігнали — і тебе до старої гавані потягло.
— Хто сказав, що відігнали? — густо почервонівши, Віктор зірвався на верескливий крик. — Сам пішов! Зрозумів, що без вас не можу. Не дурій, Поліно. У такий час тобі самій трьох пацанів на ноги не поставити!
Денис неквапливо зійшов із ґанку. Одинадцятирічний хлопчик став біля матері, вперто засунувши руки в кишені теплої куртки.
— Ми вже стали на ноги, — сказав він цілком серйозно. — Чужі нам не потрібні. Іди своєю дорогою. Дядько Олексій казав: чоловік сам виправляє свої помилки, а не звалює їх на інших.
Почувши ім’я Олексія, Віктор аж перекосився від люті. Він із силою сплюнув на іскристий сніг.
— Он воно що! Каторжника свого втікача чекаєш? Сподіваєшся, приїде? Потішився тобою й кинув. Із сільськими простачками такі не одружуються. Перевалочною базою ти йому була, зручною!
Поліна вислухала, не здригнувшись жодним м’язом.
— По собі людей міряєш, — озвалася вона з гіркою усмішкою. — Іди геть, Вікторе. Перед синами не ганьбися. Квіти теж забери. Замерзли вони вже, як усе, що нас колись пов’язувало.
Вона попрямувала до ґанку, й Антоша відразу відчинив перед матір’ю важкі дубові двері. Дружок рвонув ланцюг із погрозливим гавкотом. Віктор поквапно позадкував до виходу, жбурнув зламані гвоздики в замет і, лаючись крізь зуби, пішов.
Попереду на нього чекали холодна материна квартира й довгі роки злиднів, на які він сам себе прирік.
У домі пахло свіжим хлібом і сушеною м’ятою. Знімаючи куртку, Поліна немов скидала з плечей невидиму важку ношу. Двері в минуле, яке завдало стільки болю, вона зачинила остаточно.
Минуло ще п’ять днів. Мороз дедалі міцніше сковував селище крижаним панциром. Робота, вечірня перевірка уроків у синів — Поліна намагалася триматися звичних справ і відганяти тривогу.
Поділіться враженням від історії
1Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Дуже гарна розповідь.Щиро дякую.