Життя без прикрасВона взяла пожовклий аркуш; руки тремтіли, поки вона писала: «Мою доньку звали Юля. Вона померла в шість років. Очі — як небо. Сміх — як у мультфільмах. Найбільше їй подобалося танцювати з татом, а засинала вона, притулившись до мене. Буває, я ще чую, як вона біжить коридором, чую її кроки. Відчуваю, як пахне її волосся. Тільки доторкнутися до неї не можна… Іноді думаю: якби я тоді вчинила інакше, вона залишилася б зі мною. Від болю навіть любов ніби зникла. Можливо, поки я пишу про неї, мені вдасться зберегти хоч щось від тієї частини себе, яка померла разом із нею».
Складаючи аркуш, Оксана немов готувалася передати за стіну часточку власної душі. Вона просунула записку в щілину, тричі стукнула й завмерла в очікуванні, затамувавши подих.
Цього разу відповідь забарилася довше, ніж зазвичай. Коли папір нарешті посунувся назад, Оксана ледве змогла його розгорнути — так сильно тремтіли руки.
«Дякую, що наважилася довірити мені це. Я не казатиму, ніби до кінця розумію твій біль. Але мені відомо, як це — втратити те, що визначало все твоє життя. Нехай сьогоднішній день буде днем Юлі. Згадуй те, що у вас було, замість того, чому вже не судилося статися. Вашу любов. Сміх, який ти чуєш досі. Ваш танець — у твоєму серці він іще триває. Юлі більше немає поруч, але ти й далі любиш її. Цього в тебе ніхто не забере».
Тієї ночі Оксана заснула без сліз. Такого з нею давно не було.
Минуло ще сім днів — тиждень, протягом якого записки, як і раніше, давали обом тиху розраду. Оксана дозволяла собі розповідати більше. Написала про Вадима: як сильно кохала його і як болісно було дивитися на нього, впізнаючи Юлю. Зізналася, що винить себе за віддалення, за те, що не змогла проживати горе поруч із ним.
Сусід теж перестав уникати найтяжчих зізнань. Він писав про помилки, яких припустився, про залежності, через які розпалася сім’я. Розповідав про сором: той утримував його від спроб щось виправити.
Однієї ночі місто залив дощ. Під вітром рипіла стара будівля, грім проникав крізь тонкі стіни, лампа блимала, ось-ось готова згаснути. Оксана лежала, згорнувшись на ліжку, і дивилася, як у спалахах блискавок кімнатою танцюють тіні.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.