Життя без прикрасЧетвертої ночі Оксана плакала й чекала. Сусід озвався, наче за розкладом. Серце калатало; вона піднесла до стіни тремтячу руку й уперше сама вистукала три удари.
Після недовгої паузи звідти відповіли одним. Ніби підтвердили, що почули її.
Так у них з’явився свій спосіб розмовляти. Три удари означали: «Я тут». Один у відповідь: «Я знаю». Нікому, крім них, ця умовна мова не була зрозуміла, та нічна самотність потроху відступала. Оксана помічала, що чекає повернення до кімнати заради цих кількох звуків. Плакати вона могла й без них; розраду давав лише цей дивний ритуал.
Через місяць після переїзду в залишеній у коридорі коробці їй трапився стос старих паперів. Кілька аркушів Оксана без вагань забрала до себе. Уночі, перш ніж прийшли сльози, на одному з них з’явилося запитання: «Хто ти?»
Вона обережно склала аркуш і просунула його в маленьку щілину між стіною та підлогою. Потім тричі постукала.
Чекати довелося довго. Оксана вже майже втратила надію, коли біля підлоги зашурхотіло: папір проштовхували назад. Пальці тремтіли, поки вона витягала записку. Відповідь була короткою: «Хтось, хто намагається почати заново».
Ні імені, ні розповіді про себе. І все-таки незнайомець написав саме про те, що намагалася зробити сама Оксана.
Наступними днями вони передавали одне одному аркуші дедалі частіше. Коли накочували сльози, Оксана вже не обмежувалася стукотом. Вона писала: «Сьогодні цього тягаря мені не знести». Від сусіда надходило: «Дихай. Проживи одну хвилину, потім наступну. Ти ж уже стільки пройшла».
Він теж писав про тяжке: «Через минуле знову не можу заснути». Оксана відповідала по-своєму: «Спробуй, як я: лічи зорі на стелі. Вигадуй їх і лічи, доки повіки не поважчають».
Подробиць життя вони не торкалися. Не з’ясовували ні віку, ні фаху, не питали імен. Здавалося, обоє берегли чари цього безіменного зв’язку: дві душі могли говорити одна з одною без того тягаря й осуду, які приходять разом із подробицями.
Через три місяці від початку їхнього ритуалу настав день народження Юлі. Їй виповнилося б сім. Від самого ранку кожна хвилина мучила Оксану думками про те, як міг би минути цей день, якби дівчинка була жива.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.