Служба безпеки спрацювала миттєво. Простір навколо столу оточили, пасажирів відтіснили, а за кілька секунд підійшли працівники поліції. На зап’ястках Яни клацнули кайданки. Вона ридала, звинувачувала Богдана й намагалася перекричати всіх одразу.
Богдан майже не чинив опору. Коли йому завели руки за спину, він обм’як і лише важко втягував повітря. Оксану як власницю сусідньої валізи й дружину затриманого попросили пройти разом з усіма. Оскільки в її багажі не знайшли нічого забороненого, з нею розмовляли спокійно й одразу зазначили, що поки вона потрібна для пояснень.
Їх провели до службового відділення на нижньому рівні термінала. Після світлої й гамірної зали довгий коридор із сірими стінами здавався особливо похмурим. Кроки відлунювали глухим луною. Яна всю дорогу обсипала Богдана лайкою, а він ішов, низько опустивши голову, і, судячи з напруженого обличчя, гарячково вигадував спосіб урятуватися.
Перед дверима кімнат Оксана непомітно торкнулася серветкою кутиків очей. Для завершення справи їй потрібно було мати саме такий вигляд, яким її вважали довколишні: приголомшена дружина, яка раптово дізналася і про зраду, і про злочин чоловіка. Затриманих розвели, а Оксану посадили в приміщенні для свідків. Жінка у формі принесла їй склянку води.
Роль не була цілком вигаданою. Оксана справді втратила в цьому коридорі людину, яку вважала найближчою, і біль від зради залишався справжнім. Удаваними були лише безпорадність і незнання. Вона дозволила голосу тремтіти, бо тремтіння все одно жило десь глибоко всередині, але тримала думки ясними. Їй потрібно було дочекатися, поки слідство саме відновить порядок подій, і лише потім показати матеріали, підготовлені задовго до поїздки.
Крізь товсте скло виднілися розмиті постаті Богдана й Яни. Звукоізоляція приглушувала мову, але окремі крики все ж пробивалися крізь вентиляцію. Невдовзі навпроти Оксани сів кремезний старший слідчий із густими вусами, поклав на стіл теку й представився. Його запитання починалися зі звичайних відомостей про поїздку, багаж і стосунки між затриманими.
Оксана відповідала неголосно, з паузами, ніби кожне слово давалося їй важко. Вона розповіла, що відпустку планували заради примирення після кількох тяжких місяців. Згадала несподівану появу Яни з нібито невідкладними документами й турботливість чоловіка вранці перед виїздом. При цьому вона не розкривала більше, ніж у неї запитували.
— Я вважала цю поїздку його спробою врятувати наш шлюб, — промовила вона тремким голосом. — Не знала ні про їхній зв’язок, ні про те, що в багажі може опинитися заборонена речовина. Мені важко повірити, що Богдан здатен на таке.
Вона закрила обличчя долонями й дозволила запасти довгій паузі. Слідчий спостерігав уважно, але не переривав. У сусідній кімнаті тим часом двоє спільників уже почали руйнувати залишки спільного плану власними зізнаннями…
