На стіл лягли гаманець, косметичка, гребінець, серветки й записник. Кожен звичайний предмет повертав Яні самовдоволення, і вона повернулася до Богдана, очікуючи підтримки. Але замість упевненого начальника побачила людину, в якої зникли барви з обличчя. Його погляд був прикутий до ще не спорожнілого дна сумки.
— А це вам знайоме? — запитав працівник.
Рука в рукавичці проникла під підкладку й повільно підняла щільно обмотану коробку. Її поклали біля гаманця. У Богдана підкосилися ноги; він ухопився за край конвеєра, щоб не впасти. Усе, що він власноруч сховав в одязі дружини, тепер лежало серед речей коханки.
Яна насупилася щиро. Вона вперше бачила цей згорток і ще не пов’язувала його з планом Богдана.
— Це не моє. Хтось підкинув коробку, поки сумка залишалася без нагляду, — заявила вона й спробувала ступити до столу.
Офіцер зупинив її рухом руки. Потім дістав невеликий ніж і обережно прорізав скотч по центру пакування. Під картоном виявився прозорий пакет, туго наповнений білим порошком. Усі голоси довкола обірвалися.
Навіть безперервні оголошення над залою ніби перестали існувати. Люди біля сусідньої лінії сповільнили рухи, а працівники миттєво перейшли від звичайної перевірки до затримання. Характер пакування й спроба сховати його під особистими речами не залишали сумнівів у серйозності знахідки. Прохід уже був перекритий, і власникам багажу не дозволили зробити й кроку без дозволу.
Працівники обмінялися короткими поглядами, потягнулися до рацій і зайняли позиції по обидва боки від Яни. Кілька пасажирів відсахнулися. Яна дивилася на пакет розширеними очима, і лише тепер до неї дійшло, яке обвинувачення пролунає після такої знахідки. Її пиха зникла, плечі затрусилися, а губи довго не могли скластися в слова.
Вона знала про задум підставити Оксану й розуміла, що саме мав сховати Богдан. Однак побачити цей вантаж у власній сумці виявилося зовсім не тим самим, що здалеку чекати чужого арешту. Перед нею миттєво постала перспектива довгих років ув’язнення. Інстинкт самозбереження змів і прив’язаність, і обережність.
Яна різко розвернулася до коханця.
— Це не моє! — закричала вона так пронизливо, що люди довкола здригнулися. — Це він приніс коробку! Він збирався покласти її у валізу своєї дружини!
Богдан слабо хитнув головою, але не спромігся заперечити. Яна тицьнула в нього тремтячим пальцем і продовжила, уже не думаючи про те, скільки свідків це чує.
— Ти ж сам казав, що позбудешся її, і тоді ми заберемо компанію! Скажи їм, на чиї гроші все куплено! Не смій тепер мовчати!
Чергою прокотився гул. За кілька секунд перед сторонніми людьми розкрилися і зв’язок директора із секретаркою, і спроба знищити його дружину, і розрахунок заволодіти її справою. Богдан стояв, опустивши руки, а на обличчях довколишніх бачив відразу. Оксана переводила погляд з нього на Яну, яка втратила самовладання, залишаючись єдиною людиною, яку цей вибух правди не застав зненацька…
