Життя без прикрас— Давай Микиту навчимо шашлики готувати, — запропонував він синові. — Я ж і тобі колись показував. Пам’ятаєш?
Олексій здивовано глянув на батька. Такого уроку він не пам’ятав, але заперечувати не став: можливо, пам’ять підводила.
— Давай, звісно, — відповів він з усмішкою. — Микита зрадіє.
На кухні тим часом Тетяна Олегівна ліпила з Варварою пиріжки з яблуками. Дівчинка поважно розкачувала тісто, а бабуся показувала, як загорнути начинку.
— Бабусю, можна прикраси я сама зроблю?
— Роби, люба. Ось формочки, вибирай, яка подобається, — лагідно відповіла Тетяна Олегівна.
Олексій спостерігав за ними, усе ще не цілком довіряючи цій ідилії. Йому хотілося вірити у зміни, але залишався сумнів: чи не зникнуть вони, якщо він знову перестане платити?
У розпал пікніка на подвір’я влетіла Катерина. Батьків вона привітала так голосно, ніби розлука тривала кілька років.
— Мамусю, татусю! А ми до вас! Вирішили навідатися! — вигукнула вона, розкриваючи обійми.
Близнюки відразу кинулися до столу з шашликами й пиріжками.
— А нам залишили? — вимогливо запитав Єгор, хапаючи два пиріжки разом.
Олексій напружився. Зараз мати почне клопотатися коло хлопців, вибирати їм найкращі шматки — він надто добре пам’ятав, як це бувало.
— Вам теж вистачить, — спокійно відповіла Тетяна Олегівна. — Тільки спершу вимийте руки. І беріть по одному: пиріжки ще гарячі, я їх щойно з духовки дістала.
Катерина здивовано скинула брови, нічого не сказавши. Хлопці розгублено перезирнулися: до такого прийому вони не звикли.
Микита біля мангала перевертав м’ясо, слухаючи дідові підказки. Денис подивився на нього й запитав:
— Дідусю, нам теж можна посмажити?
— Можна, підходьте, покажу й вам. Тільки по черзі, — відповів Володимир Тарасович. — Микита спочатку закінчить, потім ваша черга.
Зустрівшись із батьком поглядом, Олексій вдячно кивнув. Уперше в цьому домі його дітям не доводилося почуватися гостями другого сорту.
Катерина насупилася й відвела матір убік. Вони гаряче про щось перешіптувалися; Тетяна Олегівна у відповідь лише хитала головою. Нарешті донька роздратовано махнула рукою й відійшла.
— Про що ви? — неголосно запитав Олексій, коли мати повернулася.
— Катя невдоволена, що для хлопців немає окремого частування, — зітхнула та. — Вирішила, ніби ми її та дітей тепер менше любимо.
— А ти що сказала?
— Що любимо всіх онуків однаково. Особливі частування, найкращі шматки для когось одного — цього більше не буде. Усі рівні.
В Олексія перехопило горло. Йому насилу вірилося, що він справді чує це від матері, що батьки нарешті зрозуміли, чого він домагався.
— Дякую, мамо.
Вона всміхнулася йому щиро, хоча й сумно.
— Це я маю дякувати тобі, синку. Ти наважився все сказати, змусив нас побачити, як ми чинимо. Тільки шкода, що стільки років знадобилося. І що я мала захворіти, перш ніж зрозуміла.
Решта дня минула напрочуд добре. Діти гралися разом, часом сварилися, але загалом ладнали. Дорослі розмовляли, поралися з їжею, накривали на стіл. Катерина спочатку трималася осторонь, усе ще ображена новим порядком, але потроху відтанула, особливо після того, як батько похвалив її зачіску.
Увечері, перед від’їздом, Микита раптом міцно обійняв діда.
— Дякую, що навчив шашлики робити. Я тепер умію. Коли ще приїдемо, сам для всіх приготую.
— Домовилися, онучку, — розчулено відповів Володимир Тарасович. — Чекатиму.
Варвара обійняла бабусю й зашепотіла їй на вухо:
— А можна наступного разу я малюнки привезу? Я там наш дім намалювала й усіх нас.
— Привозь, люба. Чекатиму з нетерпінням, — сказала Тетяна Олегівна й поцілувала її в маківку.
У машині діти навперебій згадували день. Варвара розповідала про кіски з тіста, якими бабуся навчила прикрашати пиріжки. Микита вихвалявся, що тепер готує справжні шашлики, як дорослий чоловік.
— Тату, коли ми знову до них поїдемо? — запитала Варвара.
— Думаю, скоро, — усміхнувся Олексій. — Може, уже наступних вихідних.
— Ура! — зраділи діти.
Звичних стресу й роздратування після родинних відвідин Олексій не відчував. Уперше за багато років поїздка минула без них. Діти щиро хотіли повернутися до бабусі й дідуся, і він сам уперше з нетерпінням чекав нової зустрічі.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.