Життя без прикрас— Ти й у притулку за ними наглядала?
— Треба ж було комусь. І за Оленою. Олена моя.
Так його мати казала: «Це моя земля». Не заявляла про володіння — брала на себе обов’язок. На холодній кухні, серед свого занепалого пшеничного господарства, Олександр нарешті зрозумів, чому забрав саме цих двох, яких за тверезим розрахунком брати не слід було.
— Лягай, Дар’є.
— На добраніч, Кушніре.
— Називай мене Олександром.
— На добраніч, Олександре.
У задній кімнаті вона забралася до Олени під ковдру й підтягнула її до підборіддя. Дім затих, але Олександр залишився біля печі без сну.
Знову довелося рахувати. Після боргів і внесків — десять доларів. Для весняної сівби потрібне насіння, а купити його немає за що. До літа дівчаткам знадобиться взуття, до зими — пальта. І годувати треба щодня, не чекаючи ні літа, ні зими.
Двоє дітей були йому не по кишені. Він узяв їх, бо на платформі Дар’я не випускала Олениної руки. Одного цього вистачило, щоб перекреслити тверезі підрахунки дорогою до міста. Треба було сіяти пшеницю, доглядати худобу й якось шукати вихід.
За три дні Дар’я почала освоювати кухню. Готувати поки не вміла, зате носила з криниці воду, помішувала їжу в казанку. На стіл без нагадувань ставила все для трьох, пам’ятаючи місце кожного: своє, Олени, Олександра. Знала вже, куди сховали борошно, де смалець, де над піччю на полиці лежать сірники. Олена мовчазним хвостиком ходила за нею.
На четвертий день, повернувшись із поля опівдні, Олександр застав Дар’ю на табуретці біля стільниці. У руках миска; борошно на обличчі, на підлозі, на вікні. Навіть кішка, що забрела крізь відчинені двері, встигла вкритися борошном.
Дар’я взялася пекти коржі. Те, що вийшло в мисці, нагадувало мокру штукатурку.
— Чим ти тут займаєшся? — запитав Олександр.
— Готую.
— Із цього коржів не вийде.
— Тоді навчіть.
Він став біля неї. Показав, як виделкою розтерти смалець із борошном, скільки води долити, як розкачати на дошці. Натискати треба легко: перетиснеш — вийдуть тверді, як сухарі. Дар’я стежила зосереджено, з тією самою серйозністю, з якою бралася за все, і повторювала за ним рух за рухом.
Через двадцять хвилин коржі вийняли з печі. Пласкі, нерівні по краях — а Олександрові з жовтня не доводилося їсти нічого смачнішого.
Поділіться враженням від історії
1Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Очень трогательный и тёплый рассказ, не все в нашей жизни измеряется деньгами...