Життя без прикрасВін подумки перерахував свої п’ятдесят два. З них одинадцять треба віддати до крамниці за корм, ще шість — ковалеві. За одну дитину внесок десять доларів: після нього й боргів залишається двадцять п’ять. Друга забере ще п’ятнадцять. До кінця весни йому та двом дітям доведеться жити на решту десять доларів.
— Я беру Дар’ю й Олену.
Ірина не зробила жодного запису.
— Дар’ї лише п’ять, а Олені ще немає чотирьох. Ви ж розумієте це? Ні в полі, ні вдома працівниць із них зараз не буде. Їжа, одяг, потім міська школа, коли відкриється. Ще багато років їхнє виховання даватиме вам самі витрати.
— Розумію.
Вона довго не відводила очей.
— Залишайтеся тут.
Біля Дар’ї Ірина опустилася навколішки й заговорила тихо, так що Олександр не розібрав слів. Дівчинка подивилася на нього широко розплющеними очима. Ірина підвелася, взяла Олену за руку й повела обох через платформу.
— Ви нас обох забираєте? — Дар’я задерла голову.
— Обох.
— І Олену?
— І Олену.
— Ми з ним поїдемо, Олено. Разом, — сказала Дар’я, повернувшись до молодшої.
Тоді Олена вперше глянула йому в обличчя. Не на чоботи. До грудей вона притискала бляшаний кухоль; слів так і не вимовила.
П’ятеро залишалися біля вагона й дивилися вслід. Андрій Баранов опустив руки, стиснув зуби. Йому було дванадцять, він був сильний і відповів як годиться, а чоловік ішов із двома найменшими. Андрій не рухався й нічого не говорив. Проводжав їх очима доти, доки віз не виїхав зі станційного двору й не повернув на південь, до дороги вздовж струмка.
Ірина, що залишилася з п’ятьма дітьми, за возом не стежила. Вона вже заносила щось до облікової книги.
Додому їхали три години. Дар’я вмостилася на лаві біля Олександра й усю дорогу розпитувала його.
— А скільки у вас кімнат? Собака є? У струмку можна зловити рибу? Ліжко в мене буде своє? Що ми їстимемо сьогодні?
Він відповідав на все прямо, як звик відповідати завжди.
— Кімнат дві. Собаки не тримаю. Навесні сом у струмку ловиться. Ліжко вам з Оленою буде одне, у задній кімнаті. Я ляжу на лаві біля печі. А повечеряємо квасолею із солониною. Гостей я не чекав, іншої їжі немає.
Поділіться враженням від історії
1Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Очень трогательный и тёплый рассказ, не все в нашей жизни измеряется деньгами...