Життя без прикрасІз дівчатками розрахунок виходив інший. Ольга шиє й готує, а його кухня з жовтня стоїть мертвою — від самої смерті матері. Анна читає; навчиться лічити й зможе допомагати із записами витрат. Від Дар’ї з Оленою допомоги чекати поки що годі. Роки минуть, перш ніж вони зможуть працювати, і всі ці роки їх доведеться утримувати.
Він знав батькову пораду, міг би почути її зараз: бери того, що старший, став за плуг, нема чого забивати собі голову.
Але Олександр був не такий, як його батько. Перед ним стояли семеро дітей, а не ряд майбутніх працівників.
Їх посадили в потяг у великому місті й провезли через усю країну, наче посівне зерно. Вони підготували свої відповіді, як Андрій: сказати рівно стільки, скільки потрібно, вимовити все завчено, нічим не відлякати покупця.
Олександр знову подивився в їхній бік і помітив те, що раніше вислизнуло з уваги. Олена розкрила полотняний мішок, дістала маленький бляшаний кухоль. Край був пом’ятий, на боці виднілася потьмяніла подряпина — літера, схожа на Б. Обхопивши кухоль обома долонями, дівчинка тримала його так, як тримають єдину свою річ.
Дар’я обійняла її за плечі. Обличчя в неї було не таке, яке буває в дитини, що чекає на вибір. Ніби вибір вона вже зробила сама: хоч би що сталося далі, молодшу не відпустить.
— А з тими, кого тут не візьмуть, що буде? — запитав Олександр, повернувшись до Ірини.
Вона подивилася на нього й відповіла не відразу.
— Повеземо до наступного міста. Не знайдеться сім’ї там — поїдуть іще далі. Майже всім зрештою знаходиться місце. Решта повертаються до притулку, звідки ми їх привезли.
— І що на них чекає в притулку?
— Житимуть там, доки не виростуть. Або доки не вирушить інший потяг на захід.
— Скільки ще таких потягів буде цього року?
— Більше не буде. Цей останній.
Він довго мовчав. Із рівнини тягло вітром, дошками гнало пісок. Діти чекали у своєму ряду. Ірина дивилася на Олександра, але зрозуміти цей погляд йому не вдавалося.
— Візьму обох молодших.
— Кушніре, вам дозволено взяти одну дитину.
— Я знаю умови.
— Тоді для двох доведеться підтвердити, що ви зумієте їх прогодувати. Ми перевіримо будинок. Знадобиться лист від священника або вчителя й ще один внесок за влаштування.
— Який внесок?
Поділіться враженням від історії
1Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Очень трогательный и тёплый рассказ, не все в нашей жизни измеряется деньгами...