Життя без прикрасОлександр попрямував до дітей. Високий хлопчик стежив за кожним його кроком, розставивши ноги й піднявши підборіддя. Волосся в нього було темне, коротко підстрижене; підборіддя вже набувало юнацької кутастості. Він тримався так, ніби встиг засвоїти: на таких платформах приходять по покупку, і швидше заберуть того, хто зуміє випростатися рівніше за інших.
— Як звати? — зупинився перед ним Олександр.
— Андрій Баранов.
— А років скільки, Андрію?
— Дванадцять.
— Працювати доводилося?
— У притулку два роки дрова колов. Із запрягом упораюся. Не скаржуся, чужого не беру.
Голос не здригнувся на жодному слові. Відповідь була вивчена й вимовлена стільки разів, що слова немов стерлися, втративши власний зміст.
Кивнувши, Олександр підійшов до рудоволосої дівчинки років десяти. Волосся вона перехопила смужкою тканини. Назвалася Ольгою й розповіла, що вміє шити, готувати й давати раду всьому, що треба робити на кухні.
У дев’ятирічного Михайла слів для нього не знайшлося: хлопчик так і далі розглядав дошки під ногами. Зате семирічна Анна всміхнулася, показавши прогалини на місці двох зубів, і повідомила, що вміє читати.
Далі був Федір, шести років. За час розмови він устиг двічі чхнути, провести рукавом під носом і запевнити Олександра, що сили в нього вистачає.
П’ятирічна Дар’я стояла передостанньою. Руку молодшої вона тримала міцно, не відпускаючи ні на мить. Та чіплялася за неї однією долонею, другою стискала мішок, який дала Ірина. У молодшої темне волосся було обрізане нерівно, абияк; пальто виявилося таким великим, що рукави закривали пальці. Їй можна було дати роки чотири, а то й менше.
Олександр підійшов, але вона не підняла голови. Дивилася на його чоботи.
— А тебе як звати?
Відповіді не було.
— Це Олена, — сказала Дар’я. — З незнайомими вона мовчить.
— А тобі щось каже?
— Мені так. І Ользі. Іноді Андрієві, тільки він у цей час не повинен на неї дивитися.
Випроставшись, Олександр ще раз оглянув сімох. Тепер кожен чекав його погляду, крім Олени. Вона й далі вивчала чоботи — ніби за ними намагалася визначити, що за людина перед нею.
Він відійшов до Ірини.
— Дайте мені хвилину.
— У вас є п’ятдесят три хвилини.
З капелюхом у руках він стояв посеред платформи. Заради цього й було подолано двадцять верст. Вибрати. Одну дитину.
Поділіться враженням від історії
1Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Очень трогательный и тёплый рассказ, не все в нашей жизни измеряется деньгами...