Життя без прикрас— Настенько, — хрипко промовила вона, дивлячись в одну точку. — Дівчинко моя, пробач мені. Я ж не знала, що виростила таке чудовисько. Вісім мільйонів. Він же тебе з торбою по світу пустив. Ну, телефонуй у поліцію негайно. Я буду першим свідком. Я все підтверджу. Нехай його саджають.
Настя подивилася на свекруху, побачила її щирий біль. Цієї миті всі давні дрібні образи між невісткою й матір’ю чоловіка безслідно розвіялися. Настя підійшла до кухонного столу, налила склянку води з графина й поставила перед Тамарою Леонідівною. Потім спокійно, без метушні, дістала з кишені джинсів в’язку ключів.
— Тамаро Леонідівно, пийте воду, а в поліцію нам телефонувати нема чого, — рівним тоном промовила Настя.
Легка усмішка торкнулася її губ.
— Та як це нема чого? — здивувалася свекруха, мало не вдавившись. — Він же гроші твої забрав. Усе, до копійки.
— Мої гроші лежать у банківській комірці третього відділення банку. Уже тиждень, — пояснила Настя, поправляючи волосся. — Я їх туди одразу з рієлтором відвезла.
Тамара Леонідівна завмерла зі склянкою біля рота.
— А, а що ж тоді Костик зараз у кишені пхав?
— А Костик, шановна Тамаро Леонідівно, пхав у кишені високоякісні закладки з крамниці приколів по двісті за пачку. Я купила їх на будівельному ринку заради жарту, у стару сумку засунула й забула. А ваш син навіть не завдав собі клопоту подивитися, заради чого він сім’ю руйнує.
Очі колишньої вчительки розширилися. Вона перетравлювала почуте. Знову закрутилися шестерні. Усвідомлення того, що мерзенний зрадник забрав не мільйони, а нарізаний фарбований папір, справило ефект вибуху бомби. Тамара Леонідівна раптом захрюкала, потім пирснула, а за секунду кухонні стіни здригнулися від потужного, розкотистого реготу навченої життям жінки.
— Господи, який дебіл! — крізь сміх видушила вона, витираючи сльози, що виступали на очах. — Мій син феноменальний! Та він же насамперед зараз побіжить їх на свій рахунок класти. Він же схиблений на цих депозитах.
— Саме так, — кивнула Настя. Її очі небезпечно зблиснули. — У нього рахунок у банку на сусідньому перехресті. Він пішки туди хвилин за десять добіжить. І я не збираюся пропускати це шоу.
— Поїхали. У мене машина під вікнами. — Тамара Леонідівна підхопилася з табуретки зі спритністю двадцятирічної гімнастки.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.