Життя без прикрас— Ти нічого не розумієш! — Дмитро різко підвівся. — Ніхто не розуміє. Заради мене мама жертвувала всім. Сама мене ростила, працювала без відпочинку. Я перед нею в боргу.
— А перед донькою ти не в боргу? — тихо запитала Настя, і на неї подивилися всі. — А перед дружиною, яка народила тобі дитину й залишилася вдома, бо ти сам попросив її піти з роботи? У тебе є сім’я, яку ти створив. Перед нею в тебе теж обов’язок.
— Я не можу покинути матір.
— Їй погано, вона зовсім сама, — додав Дмитро з відчаєм у голосі.
— Тоді нехай приїде сюди зараз же, — запропонувала Женя, дістаючи телефон. — Привезе медичні документи, покаже, який діагноз їй поставили, і пояснить, на що витрачає переказані гроші. Дай мені її номер, я сама зателефоную.
— Ні, не телефонуй! — Дмитро ступив до неї. — Мама все зрозуміє інакше. Вирішить, що ви зібралися нападати на неї.
— Ми намагаємося з’ясувати правду, — сказала Настя й підвелася, не випускаючи Софію з рук. — Якщо їй потрібне лікування, будемо допомагати. Але ми маємо право знати, куди йдуть сімейні гроші.
Дмитро залишився посеред кімнати. Боротьбу, яку він вів із собою, було видно на обличчі: його загнали в кут, і відступити вже не вдавалося. Нарешті він дістав телефон і набрав матір.
— Мамо, це я. Будь ласка, приїдь до нас. Так, зараз, терміново. Ні, нічого не сталося, усе гаразд. Треба поговорити.
Слова квапилися, голос тремтів. Закінчивши розмову, Дмитро подивився на обох сестер.
— Через годину приїде. Тепер ви задоволені?
— Будемо задоволені, коли дізнаємося, що відбувається насправді, — відповіла Женя.
Очікування розтягнулося до нескінченності. Дмитро сидів на дивані, втупившись у телефон. Перед Женею стояв відкритий ноутбук; вона працювала за ним, удаючи, що зайнята. Насті треба було нагодувати Софію, а потім укласти її спати в дитячій. Але і поки вона годувала доньку, і поки вкладала, думки залишалися у вітальні, біля розмови, яка ще тільки мала відбутися. Що скаже Раїса Василівна, коли приїде? Настя намагалася уявити, як свекруха дивитиметься їм в очі — їй, Жені, власному синові. Чи й далі розповідатиме про хворобу, чи зможе знову збрехати перед усіма трьома? Чи тепер, коли вони зібралися разом і зажадали пояснень, усе-таки скаже правду?
Приблизно через годину після розмови задзвонили у двері. Дмитро схопився з дивана. Поки він відчиняв, Настя чула з передпокою схвильовані слова Раїси Василівни та його заспокійливий голос.
До вітальні свекруха ввійшла у світлому пальті й шарфі, зі звично охайною зачіскою. Елегантність її вигляду не приховувала напруженого обличчя й настороженого погляду: вона зрозуміла, що за терміновим запрошенням щось стояло.
— Дмитрику, що у вас сталося? Ти мене налякав. — Раїса Василівна сіла в крісло, примостивши сумочку на колінах.
— Ми хочемо обговорити ваше здоров’я, Раїсо Василівно, — почала Женя.
— Здоров’я? — Свекруха подивилася на неї з насмішкою. — Ви тут медичний консиліум зібрали?
— Йдеться про Дмитрові перекази на ваше лікування. Ми просимо показати медичні документи з діагнозом, — тим самим рівним голосом сказала Женя.
Риси обличчя Раїси Василівни розгладилися. Обличчя стало непроникним, наче маска.
— Отже, я маю відзвітувати перед вами, — повільно вимовила вона, — за гроші, які мені дає мій син?
— Нам потрібне підтвердження, що вони йдуть саме на лікування, — втрутилася Настя.
Від презирства, з яким свекруха на неї подивилася, Насті стало холодно.
— Я помираю, — неголосно сказала Раїса Василівна. Голос її здригнувся. — Серце тяжко хворе. За словами лікарів, часу залишилося мало. Мені потрібні дорогі препарати, обстеження. Мій єдиний син допомагає мені, а ви влаштували суд і взялися рахувати мої гроші.
Вона дістала хустинку й притиснула до очей. Дмитро сидів поруч зі стиснутими кулаками; біль на його обличчі змусив Настю на мить пожаліти його.
— Тоді дайте нам виписку або висновок кардіолога, — не поступилася Женя, простягаючи руку. — Хоча б рецепт. Будь-який документ.
— Я нічого вам показувати не повинна! — Раїса Василівна різко підвелася з крісла. — І звітувати перед вами теж не зобов’язана.
— Мамо, заспокойся, — Дмитро встав і взяв її за руку.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.