Наречений дав гроші ворожці перед весіллям, але після її шепоту вирішив перевірити наречену до реєстрації

Жінка звелася на ноги.

— Побійся Бога, дитино.

Невиразний здогад кольнув Олену. Тепер вона вже впевнено заговорила:

— Так, точно! Я вас у театрі бачила. У тому, де… — вона стишила голос. — Де моя бабуся працює.

На обличчі незнайомки промайнуло схвалення.

— Розумна дівчинка, — пролунало пошепки. — Молодець. Такою й залишайся. У наш час самої лише краси недостатньо.

Жінка ще раз усміхнулася Олені й швидко пішла.

Олена так і не зрозуміла, що все це означало. Вона знову кинулася до брата, схопила його за рукав і затрясла.

— Пробач, зараз не до тебе, — сказав Дмитрик, далі напружено дивлячись в екран. — Іди до гостей.

Біля великих двостулкових дверей уже чекали початку реєстрації, а Дмитра все не було. Марина нервувала серед подруг; решта гостей з її боку спокійно розмовляли. Рідні й друзі нареченого, навпаки, дедалі гостріше відчували напруження, хоча пояснити його поки не могли.

Олена поглядала на бабусю. Раїса Григорівна виглядала надто задоволеною як на те, що відбувалося. Дівчина намагалася пов’язати її настрій із появою дивної жінки біля входу, але розібратися не виходило. Хотілося запитати прямо — і все ж щось підказувало Олені промовчати. Вона залишила запитання при собі.

Коли Дмитро нарешті з’явився, до дверей зали він не попрямував. Натомість підкликав Марину й заговорив їй на вухо — з тією ж палкістю, з якою нещодавно шепотіла йому жебрачка. Тільки радості на його обличчі більше не було: плечі опустилися, у погляді наче плавала туга.

Марина слухала, дедалі дужче хмурячись. Потім її обличчя скривила гидлива гримаса, вона відсахнулася й відповіла чимось явно грубим. Слів було не розібрати, але гучний, сердитий шепіт уже змушував гостей озиратися. Олена дивилася на пару, що сварилася, розтуливши рота.

— Невже нарешті зрозумів? — зловтішно спитав Ігор, який непомітно опинився поруч із сестрою.

— Не знаю. Але там щось сталося.

— Що в них відбувається? — Петро Григорович теж підійшов до дітей.

Відповіді не знайшлося. Він озирнувся: гості дивилися на нього з таким самим нерозумінням. Петро Григорович винувато всміхнувся й підняв руку, намагаючись привернути увагу.

— Милі сваряться — тільки тішаться! Не хвилюйтеся, зараз почнемо реєстрацію.

У відповідь залунали голоси. Більше пояснювати батькові було нічого; він привітно кивнув і відійшов до своїх. Там уже не треба було говорити голосно.

— Хто-небудь розуміє, що сталося?

Раїса Григорівна реготнула. Олена тут-таки зашикала на рідних:

— Тихіше! Помовчіть, може, хоч щось розчуємо.

Але слів Дмитра й Марини так і не вдалося розібрати. Наречена залишила його стояти в цілковитому нерозумінні, підійшла до гостей і невдоволено оглянула присутніх.

— Чого стали? — спитала Марина.

— На вас чекаємо! — відповів чоловік із натовпу.

Марина скривилася, не відповідаючи. За її спиною вже з’явився Дмитро.

— Усе добре. Можемо починати.

До просторої зали пройшли і молодята, і гості. За пару хвилин вийшла реєстраторка. Їй не довелося довго придивлятися до присутніх: напруження, образа й злість наче вже заповнили повітря, а недомовленість відчувалася в усьому. Розправивши плечі, вона звернулася до нареченого:

— У вас усе гаразд?

Дмитро кивнув. Обличчя видавало його з головою, але, міцно стиснувши щелепи, він повторив:

— Так, так. Усе добре.

Реєстраторка почала церемонію, і гості, припинивши розмови, повернулися до неї. Ігор відвів очі. Олена слухала, затамувавши подих: невже брат усе-таки одружиться? Раніше їй здавалося, що родина вже прийняла його рішення, що й вона сама з ним погодилася. Але тепер, поки звучала промова реєстраторки, дівчині нестримно хотілося вибігти вперед. Зупинити церемонію, не дати жінці договорити й сказати Дмитрові, що він робить величезну помилку. Бажання втрутитися виявилося набагато сильнішим, ніж Олена могла очікувати від себе після всього, що рідні вже обговорили й вирішили. Вона сиділа серед гостей, а думала про те, як перервати те, що відбувалося, і звернутися до брата.

Та хіба вона має право судити його наречену? Можливо, Марина все-таки не така погана. Олена труснула головою, намагаючись опанувати себе. Мама уважно слухала промову, батько хмурився. Дівчина повернулася до бабусі — й побачила на її обличчі здивування.