Наречена виправдовувала тривожні дзвінки нареченому, але в день весілля незнайомка порадила їй зазирнути в його багажник

Наталія кілька секунд дивилася їй услід. Потім повільно перевела погляд на багажник, де під пледом лежала валіза. Микола повернувся на своє місце й надто різко грюкнув дверцятами. Машини знову рушили за маршрутом: треба було об’їхати парк і центральну площу, перш ніж повернутися до палацу.

Для Наталії решта дороги розтягнулася у вічність. У вухах оглушливо дзвеніло; всередині була дивна порожнеча, наче невидима рука викачала з неї все повітря.

— Не слухай цю божевільну, — сказав Микола, намагаючись говорити невимушено. Напруження все одно проступало в голосі. — Біля служб реєстрації таких хоч греблю гати. На забобонних наречених наживаються.

— Але грошей вона не просила, — тихо відповіла Наталія, не відводячи погляду від дороги перед собою.

— Отже, хвора на голову, та й усе, — відрубав він із незвичною різкістю. — Прошу, забудь. У нас найголовніший день у житті, а ти дозволяєш якійсь бродяжці зіпсувати тобі настрій.

Наталія кивнула. Хотілося повірити, що він має рацію. Адже сама вона бачила лише дивну стару з божевільним поглядом і чула містичні нісенітниці про смерть, про чужу долю. Такі жінки могли промишляти біля будь-якої служби реєстрації, користуючись вразливістю дівчат перед весіллям. За це пояснення її розум тримався, як потопельник за соломинку. Але доводи не сягали туди, де залишалося холодне, липке відчуття, ніби під шкіру заповз лід і не хотів танути.

Щоб угамувати тремтіння, вона міцніше стиснула букет. Стебла троянд залишили червонуваті сліди на долонях. Перед очима все ще стояли обличчя ворожки та її немиготливий погляд; згадувалися чорні ворони й біда, що насувалася. Особливо мучили слова: «Не моя смерть, навіть не твоя. Чужа смерть поруч ходить». Наталія намагалася зрозуміти їхній сенс. Можливо, помер чийсь родич; можливо, стара лише добирала страшні слова, щоб налякати довірливу наречену.

— Наталю, ти мене чуєш?

Голос Миколи вивів її із заціпеніння.

— Так. Вибач.

Вона змусила себе усміхнутися. Губи ледве слухалися, наче їх скувало морозом.

— Про що ти думаєш у день нашого весілля? — Микола взяв її за руку. Його долоня виявилася вологою й холодною, хоча кондиціонер підтримував у машині комфортну температуру. — Скоро ти станеш моєю дружиною. Ось про що зараз треба думати.

Наталія знову кивнула, намагаючись повернути собі радісне очікування, яким уранці була сповнена по вінця. Кілька хвилин на перехресті змінили щось безповоротно: ніби камінь упав в ідеально спокійне озеро, і тепер по воді розходилися кола, які не можна зупинити силою волі.

Злість на власну непрохану тривогу накочувалася хвилею. Що за дурість — доросла, освічена жінка піддалася словам вуличної жебрачки, як сільська дівка позаминулого століття. Наталія подумки картала себе за помисливість. Сьогодні вона мала сяяти від щастя; натомість сиділа бліда, з тремтливими руками, дозволяючи незнайомій божевільній зіпсувати найкращий ранок її життя.

Біля палацу одружень на них уже чекав великий натовп. Щойно кортеж зупинився, Оксана з радісним вереском підбігла до машини; слідом кинулися інші подружки. Навколо заклацали камери, гості навперебій захоплювалися сукнею. Оксана допомагала Наталії вийти й серед усього цього захвату помітила її бліде обличчя, відсутній погляд.

— Наталюсю, що з тобою? — запитала вона. — Ти сама на себе не схожа.

— Нічого, усе гаразд. Мабуть, рознервувалася, — поспішно відповіла Наталія, намагаючись не дивитися на подругу.

Оксана знала її ще з університету. Так легко відбутися поясненням не вдалося: подруга вдивлялася в неї, бачила, як тремтять пальці, що вчепилися в букет, як скуто вона рухається. Відвівши Наталію трохи вбік, подалі від гостей, які оточили машину, Оксана заговорила тихіше.

— Наталю, дорогою щось сталося. Ти приїхала зовсім інша.

Наталія вже збиралася розповісти про незнайомку на перехресті, але встигла підійти мати. У світлому елегантному костюмі, щаслива, вона квапила доньку до будівлі: залишалося всього п’ятнадцять хвилин, а зачіску й фату ще треба було привести до ладу. Розповісти Оксані про ворожку Наталія так і не змогла.