На ювілеї свекруха вихваляла Андрія за щедрість

Катерина мовчки пройшла на кухню. Їй треба було випити води. Руки тремтіли не від страху, а від тієї холодної люті, яка накриває, коли бачиш кричущу несправедливість, але поки що не можеш вдарити фактами по столу.

На кухні панував хаос. Гора брудного посуду в раковині. Людмила Петрівна любила готувати, але ненавиділа прибирати. «Творчий безлад» — так вона це називала. На столі стояла порожня упаковка від елітного сиру та пляшка вина, яку Катя берегла для особливого випадку.

— Андрійку, — покликала вона неголосно.

Чоловік з’явився у дверному прорізі за секунду. Вигляд у нього був винуватий, як у спанієля, що набешкетував: високий, русявий, із тією м’якою вродою, яка з роками переходить у одутлість, якщо не підтримувати її спортом. Спорту в житті Андрія не було, були лише проєкти.

— Катю, ну ти чого починаєш? — прошепотів він, позираючи на коридор. — Мама приїхала сюрпризом. Нервує, тиск, не хотів її засмучувати.

— Ти пообіцяв їй дах, Андрійку? — Катя відкрила кран, спостерігаючи, як вода розбивається об брудну пательню. — Дах на дачі. Це щонайменше двісті тисяч. Звідки?

— Та я думав, може, з твоєї премії. Ну або кредит візьмемо. У мене зараз накльовується один стартап. Хлопці дзвонили.

Катя вимкнула воду. Тиша на кухні стала дзвінкою.

— Андрійку, ти два роки шукаєш себе. Твій останній заробіток був три тисячі за налаштування роутера сусідові. Ти живеш за моєю карткою. Ти їси за мої гроші. Ти одягаєшся за мої гроші. Ця пляшка вина — це теж мої гроші.

— Тихіше ти! — Андрій метнувся до неї, намагаючись обійняти, але Катя ухилилася. — Мама почує, у неї серце. Вона мною пишається. Тобі що, шкода? Я ж для нас стараюся, підтримую імідж. Якщо вона дізнається, що в мене тимчасові труднощі, вона ж мене заклює. А так усі щасливі.

— Імідж, значить, а дах хто оплачуватиме? Твій імідж?

— Ну, Катюню, щось придумаємо. Ти ж у мене розумна, пробивна, начальниця.

Із вітальні долинуло:

— Андрійку, де там десерт? Я бачила в холодильнику торт. Ну, несіть уже!

Андрій схопив із полиці коробку з тортом, купленим Катею вчора для колег, і метнувся назад до мами, на ходу натягуючи усмішку успішного бізнесмена.