Оксана пішла відчиняти. До передпокою зайшов інспектор поліції Андрій Васильович Мельник, кремезний, спокійний, у розстебнутій куртці поверх форми. За його плечем на ґанку залишився напарник. Мельник представився, швидко оглянув передпокій: взуття біля стіни, вішалку, сімейні фотографії, порядок, який люди підтримують не для гостей, а для себе. Погляд у нього був чіпкий, професійний, звиклий читати дім раніше, ніж заговорять його господарі.
— Де ваш святковий сюрприз?
— У вітальні, на столику, — відповів Мирон. — Як сказали телефоном, ми його не чіпали.
— І правильно.
Мельник надягнув рукавички, присів біля журнального столика й кілька секунд вивчав коробку, не торкаючись її. Дивився на наліпку, на проколи, на краї скотчу. Потім похитав головою.
— Відправник, найімовірніше, вигаданий. Оплата через інтернет. Картку перевіримо, але я б не здивувався, якби там виявився тимчасовий рахунок або стороння людина. Мироне Сергійовичу, є припущення, хто міг так вас привітати?
— Ні, — сказав Мирон надто швидко. — Навіть уявити не можу.
Мельник підвів на нього очі.
— Зовсім ні з ким не сварилися? Сусіди, робота, родичі? Іноді найдивніші речі виростають зі звичайного сімейного конфлікту.
Мирон промовчав. Він відчував поруч напружене дихання Оксани й розумів: вона теж думає про одне й те саме ім’я, але вимовити його вголос не готова. Та частина батьківської любові, яка десятиліттями закривала Катерину від наслідків, не могла померти за один ранок.
Інспектор не став тиснути. Лише сказав, ніби між іншим:
— Подивіться потім виписки по картках. Іноді там спливають цікаві покупки: зоомагазини, тераріуми, корми для рептилій, усяка екзотика.
І в цю мить Мирон згадав.
За два дні після тієї сварки на телефон прийшло сповіщення: списання з додаткової картки, дванадцять з половиною тисяч. Магазин екзотичних тварин. Карткою користувалася Катерина. Тоді Мирон побіжно подумав, що донька, мабуть, купила дітям хом’яка, рибок чи черепаху. Не надав значення. Його уява виявилася надто доброю і надто бідною. Він думав про дитячого улюбленця. А донька, схоже, купувала йому страх — за його ж гроші…
