Життя без прикрасНа годиннику було майже сьома. Час було будити нареченого. Олеся зайшла до спальні, де Назар і далі спав, уткнувшись обличчям у подушку.
— Назаре, вставай. За три години реєстрація.
Він невдоволено застогнав, натягнув ковдру вище й пробурмотів:
— Лесю, ну рано ж. Усе встигнемо.
«Усе встигнемо» в його вустах завжди означало, що встигати буде вона. Вона вже встигла відповісти флористам, перевірити машину, підтвердити час фотографові, написати координаторці ресторану й відкрити робочу пошту. Там блимало повідомлення від Ірини: клієнт щодо форуму надіслав нові правки й вимагав переробити концепцію за два дні до здачі.
«Вони зовсім здуріли, — писала Ірина. — Я сама не витягну. Може, ти хоча б на годину заїдеш після реєстрації?»
Олеся заплющила очі. Їхати в офіс у день власного весілля було майже смішно, якби не хотілося плакати. Вона швидко набрала відповідь: «Не приїду. Подзвоню їм сама, спробую втримати межі. Тримайся».
Поки вона з телефоном біля вуха ввічливо, але жорстко пояснювала представникові клієнта, що вимоги не вкладаються ні в строки, ні в здоровий глузд, Назар нарешті вибрався з ліжка й пішов у душ. За двадцять хвилин він з’явився на кухні, пахнучи її дорогим гелем, сів за стіл і з апетитом узявся до сирників, які вона встигла приготувати між дзвінками.
— М-м, — сказав він із набитим ротом. — Майже як у мами.
Олеся подивилася на нього важким поглядом. «Як у мами» було для Назара найвищою мірою похвали. Але в цій мірці все, що робила вона, незмінно виявлялося трохи гіршим. Мама готувала ніжніше, прасувала акуратніше, розуміла життя глибше, економила мудріше й узагалі залишалася вершиною жіночого устрою світу.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.