Життя без прикрасЗате тітка за кілька хвилин з’явилася з шампанським.
— Вікторе, міг би попередити, що будеш із супутницею.
— Навіщо?
— Ми б поруч із собою місця вам залишили.
— Нам вистачило місця.
Наталія Іванівна повернулася до Ірини.
— Давно ви знайомі?
— Достатньо, — усміхнулася та.
— Цікаво відповідаєте.
— Запитання теж цікаве.
Зінаїда Кирилівна, що стояла позаду, подивилася вбік.
— Я ж лише здивувалася, — вела далі тітка. — Вітя в нас замкнутий.
— А вранці ви, здається, розбиралися в моєму особистому житті краще за мене самого, — спокійно сказав Віктор.
Наталія завмерла. Зінаїда опустила очі.
— Що ти маєш на увазі?
— Розмову на батьківській кухні.
Тітка зблідла.
— Вітю, якщо ти щось чув…
— Усе.
— Це зопалу вихопилося.
— Багато чого встигло вихопитися.
— Ми ж рідні.
— Тому й чути було особливо приємно.
Лідія Іванівна, яка опинилася поруч, насупилася.
— Наталю, у чому річ?
— Мамо, не зараз, — зупинив її Віктор. — Руслан сьогодні одружується.
Тітка поквапилася відійти.
— Отже, це була вона? — тихо уточнила Іра.
— Так.
— Тепер зрозуміло, чому ви пішли.
Вони ще перекинулися жартом про офіційне звертання: досі на «ви», а перехід на «ти» поки лише репетирують. Іра всміхалася; Віктор ледь помітно похитав головою.
Тости почалися без нових сутичок. Віктор думав, що побажання кохання молодятам різатимуть слух. Але Ірина сиділа поруч, розмовляла, жартувала, і вечір потроху переставав нагадувати випробування.
Вона не вдавала закоханості: ні показових обіймів, ні навмисних дотиків. Не вдавала, ніби між ними особлива близькість, і розмовляла з ним так, наче обличчя не потребувало пояснень.
Зінаїда Кирилівна оберталася до них, Наталія Іванівна старанно уникала погляду племінника. Марина, навпаки, дивилася дедалі частіше.
Під час перерви, поки Віктор розмовляв із батьком, вона підійшла до Ірини.
— Можна вас ненадовго?
— Звісно.
Біля дальньої стіни Марина відразу запитала:
— Давно ви з ним разом?
— Я не стверджувала, що в нас стосунки.
— Але ж прийшли з ним.
— Сьогодні я його супутниця.
Відповідь виявилася явно не тією, на яку чекала наречена.
— Незвично. Віктор до себе людей не підпускає.
— Можливо, день сьогодні незвичайний.
— Про наш шлюб він вам розповідав?
— Достатньо, щоб не розпитувати зайвого.
Помовчавши, Марина продовжила:
— Аварія його змінила. Він замкнувся, з ним стало важко. Ви не знаєте, як ми жили вдома.
— Вірю, що вам було важко.
— Тоді не треба мене судити.
Ірина подивилася на неї.
— Я не суджу. Лише помічаю, як часто ви дивитеся на його шрами, ніби в них пояснення вашого вибору.
Обличчя Марини напружилося.
— Він вважає, що я пішла через зовнішність? Сказав вам?
— Ні. Шрами в нього від нещастя. А от стосунки з братом — це вже ваше рішення.
— Ви нічого не розумієте в тому, що в нас відбувалося.
— Так. Тому чоловік, за якого ви сьогодні вийшли заміж, заслуговує зараз на вашу увагу.
Марина не відповіла.
Повернувшись до столу, Ірина зустрілася поглядом із Віктором.
— Чого вона хотіла? — тихо запитав він.
— З’ясувати, хто я.
— І що дізналася?
— Правду. Скандалити не довелося, навіть голосу не підвищила.
— Звучить тривожно.
Іра всміхнулася.
Невдовзі ведучий підійшов запросити пари до танцю. Віктор похитав головою.
— Ні, дякую.
— Чому? — запитала Ірина.
— Танцюрист із мене поганий.
— Заодно дізнаємося, наскільки.
— Я не жартую.
— І я.
— Усі дивитимуться.
Вона оглянула залу.
— Уже дивляться. Нехай хоч зі змістом.
Він засміявся й підвівся.
На тісному майданчику Віктор рухався скуто, боячись наступити Ірині на туфлі.
— Спробуйте розслабитися, — сказала вона.
— Знову командуєте?
— Допомагаю.
— А обіцяли лише побути супутницею.
— Супутниці часом виручають чоловіка в боротьбі з власними ногами.
— Одразу легше.
Вона розсміялася. Поступово Віктор перестав стежити за тим, хто на нього дивиться. Ні шрам, ні минуле нікуди не поділися, але вперше за довгий час він не вивіряв повороту голови, щоб показати людям неушкоджений бік обличчя.
Поділіться враженням від історії
1Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Величезне задоволення.