Життя без прикрас— Маринко, на мене подивися.
— Я й дивлюся.
— Ні. Що треба зробити, щоб хоч на нашому весіллі ти перестала за ним спостерігати?
— Нічого я не спостерігаю.
— Тоді навіщо весь вечір з’ясовуєш, хто з ним прийшов?
Марина напружилася.
— Мені стало цікаво.
— Занадто.
— Тільки сцени не влаштовуй.
— Я? — Руслан коротко засміявся. — От тепер смішно.
До кінця мелодії вони танцювати не стали.
Коли музика скінчилася, Ірина запитала Віктора:
— Помітили?
— Що?
— Схоже, ненароком зіпсували їм танець.
— Ми ж нічого не робили.
Після танцю до Віктора підсів батько.
— Добре, що ти все-таки приїхав.
— Це мамі дякуй.
Анатолій Петрович глянув на Руслана, який стояв поруч із Мариною, і знову звернувся до старшого сина:
— Я все думав: ви обоє дорослі, самі зумієте розібратися. Тому й не втручався. Тепер от думаю, що мовчати стільки часу не варто було.
— Тату, я не прошу тебе ставати на чийсь бік.
— А я зараз не про це. Якщо людину зрадили, родинні зв’язки нічого не змінюють. У сім’ї це сталося чи ні — однаково зрадили.
Сьогодні Віктор найменше чекав від батька таких слів.
— Дякую тобі, тату.
Батько кивнув. На цьому розмова скінчилася; повертатися до неї Анатолій Петрович не став.
Мати підійшла трохи згодом.
— Вітю, вийдеш зі мною? Поговорити хочу.
У холі Лідія Іванівна вже не приховувала, що засмучена.
— Наталя зізналася: ти вранці чув, що вона казала.
— Так.
— А мені чому нічого не сказав?
— І що б ти стала робити?
— Я б… — Вона затнулася. — Мені соромно.
— Це ж не твої слова.
— Зате я стільки місяців умовляла тебе потерпіти. Заради сім’ї. Просила приходити на свята, відповідати Русланові, не ображатися через Марину. Здавалося, усім від цього стане легше.
— Тільки мені не ставало.
Лідія Іванівна опустила очі.
— Так. А я ж не хотіла завдавати тобі ще більшого болю.
— Я знаю.
— Пробач мені.
Віктор зітхнув.
— Мамо, давай сьогодні не будемо все це розбирати.
— Добре, я розумію.
— Тільки більше не вмовляй мене вдавати, що в нас усе чудово. Заради гарних сімейних фотографій я не зобов’язаний ставати Русланові другом.
— Більше не буду, — пообіцяла вона, кивнувши.
— І за Наталю заступатися не треба.
— Не стану.
За ті кілька годин, що лишилися, Віктор потроху перестав напружуватися. Він нарешті їв із задоволенням, сміявся, слухаючи батькову розповідь. Марина більше не привертала його уваги.
Надвечір гості почали збиратися додому. Біля виходу мати обійняла Віктора.
— Дякую, що не пішов.
— Я заради тебе залишився.
Лідія Іванівна повернулася до Ірини:
— І вам дякую.
— Мені? За що? — здивувалася та.
— Син сьогодні усміхався. Дякую за це.
— Мамо… — тут-таки втрутився Віктор.
— Усе, більше ні слова.
Надворі було прохолодно. Віктор допоміг Ірині вдягнути куплений плащ.
— Вас кудись відвезти?
Вона подивилася на нього.
— Після всього, що сьогодні було, давай уже позбудемося цього нестерпного «ви».
— Я за.
— Тоді познайомимося ще раз. Іра.
— Віктор. Радий знайомству. Ми ж уже знайомилися.
— До весілля не рахується. Тепер у нас новий етап.
— Який же?
— Ми пережили зустріч із твоєю ріднею.
Віктор розсміявся.
— То куди тебе везти?
Ірина більше не всміхалася.
— Мені нікуди.
— Ти й уранці так сказала.
— Бо так і є.
— Розкажеш тепер?
Кілька секунд вона дивилася на стоянку, де залишалося дедалі менше машин.
— Мама померла двадцять три дні тому.
Розпитувати на ходу Віктор перестав. Вони сіли в машину; Ірина поклала руки на коліна.
— У мами була двокімнатна квартира. Вона успадкувала її від своїх батьків, ще до другого заміжжя. Я в цій квартирі виросла. А потім мама вийшла за Геннадія Вадимовича Швеця.
— Він твій вітчим?
— Так. Мені здавалося, ми нормально жили. Але коли мама захворіла, він почав повторювати, що рано чи пізно квартира буде його.
— З чого він це взяв?
— Він же чоловік. Так і пояснював.
— А вона що відповідала?
— Що квартира належить їй і вирішувати, кому її залишити, буде вона сама. Якось сказала мені, що вже склала заповіт.
— На твою користь?
Поділіться враженням від історії
1Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Величезне задоволення.