Життя без прикрасВіктор не перебивав.
— Після похорону я ще кілька днів залишалася вдома, — продовжила Ірина. — А одного разу прийшла з роботи — двері не відчиняються. Ключ більше не підходить.
— Замок поміняв?
— Так. Геннадій Вадимович вийшов до мене й оголосив: він чоловік, отже, тепер квартира його. Мої речі вже лежали у двох сумках. Маминих документів він мені не віддав.
— До поліції зверталася?
— Ні.
— Чому?
— Він запевняв, що за законом усе правильно, а я тільки себе зганьблю. І сказав: здійму скандал — решта речей опиниться на смітнику.
— Де ж ти ночувала?
— Спочатку в готелі, одну ніч. Потім знайома прихистила. Але вона сама кімнату в господині винаймає, надовго туди не можна. Сьогодні я мала зустрітися з жінкою: щодо тимчасової роботи й недорогого житла. Дорогою я й ускочила в цю кляту калюжу.
— А близькі в тебе є?
— Вероніка, моя подруга. Зараз вона в іншому місті, через кілька днів повернеться. Навіть вона поки що знає не все.
— Що завадило?
Ірина повернулася до вікна.
— Відколи мама померла, я тільки те й роблю, що пояснюю. У лікарні, на похороні, вітчимові, знайомим. Уранці вже сил на це не лишилося.
Віктор підсилив обігрів.
— Самого заповіту ти не бачила?
— Ні.
— Хоча б нотаріуса пам’ятаєш?
— Єршова, здається. Мама якось згадувала прізвище.
— Отже, і місяця ще не минуло?
— Не минуло.
Він замислився.
— Геннадій Швець значився власником?
— Здається, ні. Мама завжди називала квартиру своєю. Вона ж отримала її, коли бабусі з дідусем не стало.
— Чому ж тоді ти повірила, що він має право забрати все собі?
Ірина повернулася до нього.
— Він говорив упевнено. А я щойно поховала маму, майже нічого не тямила. Показав свідоцтво про шлюб: ось, мовляв, закон на моєму боці.
— Свідоцтво про шлюб не дає права забрати все майно дружини.
— Ти за фахом юрист?
— Ні.
— Звідки така впевненість?
— Здоровий глузд. Але розбиратися будемо не з його допомогою.
Ірина насупилася.
— Тобто?
— Завтра пошукаємо адвоката, який займається спадщиною.
Вона похитала головою.
— Вікторе, ні. Ти вже й одяг мені купив, і додому пустив. Досить.
— Давай спершу зрозуміємо, що там сталося.
— Платити мені майже нічим.
— Зараз важливіше інше.
— Що?
— Чи маєш ти права на цю квартиру і що саме зробив Швець.
Ірина довго дивилася на нього.
— Тобі ж навіщо в це вплутуватися?
— Ти вранці теж могла пройти повз лавку.
— Це зовсім інше.
— Чим?
Відповіді вона не знайшла. Віктор завів двигун.
— Сьогодні залишишся в мене, у вітальні, — продовжив Віктор. — Уранці зв’яжешся з Веронікою, потім розберемося з квартирою.
— У тебе звичка розпоряджатися життям незнайомих жінок?
— Щосуботи буває.
Вона засміялася, але швидко посерйознішала.
— Усе, що витратиш, я тобі поверну.
— Внось до свого списку.
— Уже вношу.
Віктор виїхав із парковки. Через кілька хвилин Ірина заговорила тихіше:
— Якщо заповіт є, Геннадій Вадимович цілком міг про нього знати.
— Можливо.
— Отже, вигнав навмисно. Поки я ще не встигла ні в чому розібратися.
Віктор дивився на дорогу.
— Тому й підемо завтра спочатку до адвоката. Не до нього.
Уранці Ірину розбудив запах кави. Вона лежала на дивані й кілька секунд не могла зрозуміти, де прокинулася. Потім побачила новий плащ. Пригадалися весілля, чужа квартира, голос вітчима з-за дверей і Віктор, який обіцяв допомогти.
Умившись, вона прийшла на кухню.
— Доброго ранку.
— Доброго. Яєчню будеш? — Віктор стояв біля плити.
— Усіх годуєш, із ким знайомий лише добу?
— Виключно гостей із весілля молодшого брата.
— Ну, тепер спокійніше.
Він поставив перед нею тарілку.
— З Веронікою поговорила?
— Для дзвінків іще рано.
— Дев’ята вже.
— У неділю дев’ята для неї — ще глупа ніч.
Майже відразу задзвонив телефон. Ірина глянула на екран.
— Вероніка.
— Схоже, подругу ти знаєш не так добре.
Спочатку Ірина відповідала спокійно, потім притихла, відвернувшись до вікна.
Поділіться враженням від історії
1Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Величезне задоволення.