Життя без прикрас— Шрам?
— Так. Він є, вдавати, що його немає, я не стану. Тільки говорити за тебе він не може.
— Ти завжди так розмовляєш?
— Коли чоловік надто довго роздумує.
Він нахилився до неї.
— А тепер?
— Тепер можна думати менше.
Вони поцілувалися — обережно, коротко. Першою розсміялася Іра.
— От бачиш.
— Давно не практикувався.
— Помітно.
— Виправлюся.
— Спробуй.
Через місяць вони й далі жили нарізно. Ірина працювала в стоматологічному центрі, займалася квартирою й надсилала гроші. Віктор бурчав щоразу, коли вона переказувала кошти, але повертати їх перестав.
— Нечесно виходить.
— Нечесно — забути, про що домовилися.
— Ти все віддаси раніше, ніж я звикну до багатства.
— Не хвилюйся, олігархом ти ще не став.
Вероніка дивилася на них із задоволенням.
— Дочекалася нарешті. Більше не розмовляєте як двоє людей, що оформлюють довіреність.
Степан заговорив про це з Віктором після роботи, у майстерні.
— Пів року пояснював мені: Ірі потрібна допомога, і більше нічого.
— Тепер не тільки допомога.
— Бачу. Усміхатися до телефона у твоєму віці змушує або кохання, або вигідний курс валют.
Віктор засміявся.
— Мені добре з нею.
— То не зіпсуй.
— Яка змістовна порада.
— Безкоштовно даю. Цінуй.
На недільну вечерю Лідія Іванівна запросила їх обох. Іра погодилася, хоча припускала, що там буде Наталія Іванівна. Та справді прийшла з пирогом і пів години просиділа незвично тихо.
— Ірочко, на весіллі ви, мабуть, мене не так зрозуміли, — заговорила вона нарешті.
Ірина подивилася на Віктора.
— Вранці вас чула не я.
— Вітю, я ж пояснила: зопалу сказала, — звернулася тітка до племінника.
— З твоїх слів виходило, що я нікому не потрібен.
Усі замовкли. Лідія Іванівна поставила чашку.
— Наталю, попроси пробачення як слід.
— Лідіє, що?
— Наталю, ти ж місяцями вдавала, ніби це жарт.
Наталія почервоніла.
— Пробач мені, Вітю. Жорстоко я сказала.
Віктор подивився на неї.
— Вибачення приймаю.
— Отже, забули?
— Ні. Але повертатися до цієї розмови я більше не хочу.
Батько коротко кивнув йому. Під столом Іра торкнулася його долоні.
— Раніше мама попросила б мене не загострювати, — сказав Віктор дорогою назад. — Сьогодні зажадала, щоб вибачилася вона.
— Іноді люди все-таки вчаться.
— Навіть рідні?
— З фантазією не переборщуй.
Він розсміявся.
Руслана й Марини за столом не було. Через тиждень мати розповіла, що молодший син поки що переїхав від дружини. Під час чергової сварки Марина знову порівняла братів.
— Ти все життя йому заздриш. Досі.
— Навіщо ж ти за мене вийшла? — запитав Руслан.
Відповіді в неї не знайшлося.
Через кілька місяців вони подали на розлучення. Новину переказав Вікторові батько, але відгуку в ньому вона майже не викликала.
— Радий? — запитав Анатолій Петрович.
— Ні.
— Шкодуєш?
— І цього немає.
— Добре.
Ще через кілька днів написала Марина: «Можна побачитися? Лише одна розмова». Іра випадково прочитала повідомлення, коли Віктор показував фотографію нових меблів.
— Підеш?
— Не вирішив.
— Сходи.
— Ти впевнена?
— Нехай зустрінеться з тобою. Стерегти тебе від неї я не стану.
У маленькій кав’ярні Марина мала втомлений вигляд.
— Дякую, що погодився.
— Я слухаю.
— Я була неправа. Про це хотіла сказати.
Віктор мовчав.
— Після аварії я злякалася. Ти замкнувся в собі, змінився. Я думала, так тепер і буде завжди.
— Розлучитися можна було й без Руслана.
— Знаю.
— Тоді все.
Вона подивилася на нього.
— Ти кохаєш її?
— Так.
Марина здригнулася.
— Швидко.
— Ми майже рік знайомі.
— Для мене — швидко.
— Тепер це нічого не змінює.
Вона знову подивилася на його обличчя.
— Тоді я весь час бачила тільки шрам. Зараз розумію, що річ була не в ньому.
Віктор підвівся.
— Бережи себе, Вітю.
Він зупинився. Марина теж підвелася.
— Ненавидиш мене?
— Ні.
— А що відчуваєш?
— Нічого такого, заради чого варто було б продовжувати розмову.
Він пішов.
— Полегшало? — запитала ввечері Іра.
— Так.
— Повернутися не просила?
— Ні.
— Шкода. У мене промова готова.
— Яка?
Поділіться враженням від історії
1Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Величезне задоволення.