Життя без прикрас— Тепер чесно, — сказала Ірина.
— Нестерпна ти.
— На виробництві стала б у пригоді.
— Я б не взяв. Сперечаєшся забагато.
Ірина всміхнулася.
Наступними днями вона взялася за квартиру. Фарбу вибирали з Веронікою, майстра знайшов Степан. Віктор кілька разів заїжджав після роботи. Через тиждень надійшов другий переказ, і він одразу набрав Іру.
— Знову гроші надіслала?
— Надіслала.
— Ми ж не поспішаємо.
— Це ти не поспішаєш. Я хочу розрахуватися до останньої копійки.
— Іро, ремонт іще триває.
— Тому й переказала небагато.
— Уперта.
— Зате платоспроможна.
Він розсміявся. Закінчивши розмову, ще довго дивився на екран.
В Ірини знову були робота й дім, поруч залишалася подруга. Олійник закінчував розбиратися із судовими витратами. Що впевненіше вона влаштовувала своє життя, то наполегливіше Віктор переконував себе: час відійти, його допомога більше не потрібна.
Одного разу він привіз теку з останніми копіями й поклав її на стіл.
— Ну от, усе.
— Що — усе?
— Документи привіз. Квартира тепер твоя, робота є, Вероніка поруч…
Іра уважно подивилася на нього.
— Отже, потреби в мені вже немає, — так він закінчив свою думку.
Усмішка зникла з її обличчя.
— Це ти вирішив?
— Я не хочу, щоб ти залишалася з почуття обов’язку.
— А якщо вже давно не через нього?
Віктор не відповів.
— Тоді йди, — сказала Ірина.
— Іро…
— Ти ж за нас усе вирішив. Іди.
Він вийшов, двері зачинилися. Навколо Ірини стояли коробки, пахло фарбою, лежали повернуті речі. Дім вона відстояла. Але тепер злякалася, що втратить людину, яка допомогла їй його повернути.
Три дні вона не писала Вікторові. На четвертий Вероніка поставила перед нею чай.
— Досить уже вдавати незалежну.
— Я нічого не вдаю.
— Тоді чому заглядаєш у телефон кожні десять хвилин?
— Робота.
— Ну так, об одинадцятій вечора в стоматології самий розпал.
Ірина насупилася.
— Він сам вирішив зникнути.
— А ти вирішила йому не заважати.
— Йому здається, що я з ним із вдячності.
— То поясни, що з вдячності жінки не прислухаються до машин під вікнами.
— Я не прислухаюся.
Надворі почувся мотор. Іра тут-таки повернулася до вікна. Вероніка лише підняла брови.
— Не він, — буркнула Ірина.
— Охоче вірю.
Наступного дня після роботи Іра поїхала до Віктора. Двері відчинив Віктор, одягнений у домашню футболку. Побачивши її, він завмер.
— Іро?
— Ні, доставка. Здоровий глузд замовляв?
— Проходь.
Вона попрямувала на кухню, де кілька місяців тому снідала після весілля Руслана. Віктор поставив чайник.
— Що сталося?
— Ти.
— Я?
— Ти. Сам вигадав, навіщо я з тобою спілкуюся?
Він уперся долонями в край столу.
— Не хотів, щоб ти почувалася боржницею.
— Гроші я повертаю переказами. Твоє зникнення для цього не потрібне.
— Я нікуди не зникав.
— За три дні одне повідомлення: «Як ремонт?»
— Мені хотілося дізнатися.
— Від електрика й то більше почуттів.
Віктор мимоволі всміхнувся.
— Іро, я серйозно.
— Я теж. — Вона сіла навпроти. — Спочатку я була тобі вдячна. Дуже. Потім ми потоваришували. Тепер ти дратуєш мене вже з іншої причини.
— З якої?
— Ти мені подобаєшся. А ти поводишся з цим як із помилкою в паперах, яку треба віднести Олійникові на виправлення.
Він довго мовчав.
— Ти впевнена?
— Ні, я сюди прийшла з’ясувати, чи подобається мені вечорами ходити до чоловіків і зізнаватися в почуттях.
— З’ясувала?
— Жахливе заняття.
Віктор розсміявся, вона теж усміхнулася.
— Тільки я не хочу залишатися жінкою, яку ти врятував, — продовжила Ірина.
— А ким хочеш?
— Собою. Ірою. Тією, яка побачила тебе заплаканим у дворі й навіщось потяглася на весілля.
— Взагалі-то повіз тебе я.
— Гарної розповіді не псуй.
Він пересів до неї.
— Страшно все починати спочатку.
— Мені теж.
— Марина після аварії довго запевняла, що все добре. А потім з’ясувалося: вона дивиться на мене й бачить людину, з якою більше не хоче жити.
Ірина торкнулася щоки біля шраму.
— Я його бачу.
Поділіться враженням від історії
1Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Величезне задоволення.