Життя без прикрасДруга знайома визнала: про сам заповіт їй стало відомо лише після смерті Клавдії Кирилівни.
— Це нам на користь? — запитала Іра після засідання.
— Це встановлені факти. Святкувати поки що рано.
— Ви Вікторові часом не родич?
— Із чого ви взяли?
— Однаково спритно псуєте передчасну радість.
Олійник усміхнувся.
Невдовзі адвокат з’ясував і дещо інше: Геннадій мав власну однокімнатну квартиру, успадковану від батька. Кілька років він здавав її мешканцям.
— А мені весь цей час казав, що я позбавляю його даху над головою, — Ірина дивилася на Олійника.
— Власна квартира в нього є.
Увечері вона переказала новину Вікторові.
— Схоже, тому він і не хоче йти з маминої, — припустив той. — За свою зручніше отримувати плату.
Іра розсміялася, але невдовзі посерйознішала.
— Я думала, він боявся опинитися на вулиці й тому мене вигнав. Виходить, навіть такого виправдання в нього немає.
— Ти ще намагалася його виправдовувати?
— Мабуть. Важко визнати, що людина, яку мама вважала чоловіком, вичікувала, коли зможе забрати її квартиру.
У Руслана з Мариною тим часом стосунки ставали дедалі гіршими. Одного разу Лідія Іванівна зателефонувала Вікторові:
— Марина про Ірину питала.
— У тебе?
— Так.
— І що ти їй сказала?
— Що її це не стосується.
— Оце так зміни, — здивувався він.
— Не смійся. Руслан почув нашу розмову. На з’ясування стосунків у них після цього пішло години дві.
— Мамо, у них свій шлюб.
— Я розумію.
Прохання втрутитися цього разу не було. Уперше.
Через кілька тижнів мало відбутися вирішальне засідання. Ірина приїхала заздалегідь. Вероніка збиралася супроводжувати її, але подруга відмовилася:
— Не треба заповнювати весь коридор групою підтримки.
— А Віктор тобі потрібен?
Іра не відповіла. Вероніка всміхнулася.
— Ясно.
— Нічого тобі не ясно.
До початку залишалося кілька хвилин, коли прийшов Віктор.
— Запізнюєшся, — сказала Іра.
— Ще встигаємо. Ти бліда.
— Найприємніше, що можна сказати жінці перед судом.
— Можу сказати, що ти маєш чудовий вигляд.
— Уже пізно.
Суд відмовив Геннадію Швецю у визнанні заповіту недійсним. Вимоги Ірини щодо користування квартирою та необхідності звільнити її визнали обґрунтованими, зважаючи на встановлене право власності й обставини справи.
Іра не відразу усвідомила, що рішення вже оголошено.
— Даниле Владиславовичу, отже…
— Далі діємо, коли рішення набере законної сили. Сьогодні важливо, що доводів Швеця проти заповіту суд не прийняв.
Геннадій вийшов раніше за решту й зупинив Ірину в коридорі.
— Тепер задоволена?
— Ні.
— Чого ж іще хочеш?
— Ключів.
— У визначений строк отримаєш. — Він нахилився до неї. — Мати б тобою не пишалася.
Іра не відвела очей.
— Мама заповіла квартиру мені. Як на мене, свою думку вона висловила цілком ясно.
Швець пішов.
— Добре відповіла, — неголосно сказав Віктор.
— В адвоката вчилася.
— А я думав, у життя.
— У нього теж.
Коли рішення набрало законної сили, Геннадій ще кілька днів відкладав від’їзд. Потім усе ж узгодив день передачі ключів і вивезення речей. Олійник порадив Ірині скласти звичайний акт про стан квартири й зробити фотографії.
Швець забрав меблі, які вважав своїми, техніку, коробки з особистими речами. Розгрому після нього не лишилося: потерті стіни, старий диван, спорожнілі полиці. Пахло зачиненими кімнатами.
Двері за Геннадієм зачинилися. Ірина вставила новий ключ і повернула його.
На тумбі знайшовся старий мамин гребінець, а в кухонній шафі — чашка з маками. Останні роки Клавдія Кирилівна пила чай саме з неї. Іра обхопила чашку долонями й заплакала. Вероніка обійняла подругу.
Віктор так і стояв біля входу. Минуло кілька хвилин, перш ніж Ірина підійшла до нього.
— Чому не заходиш?
— Тут твій дім.
— Отже, мені й вирішувати, кого впускати. — Вона простягнула йому руку. — Заходь.
Він переступив поріг.
— Перший офіційний гість. Перший, кого я сама запросила сюди після мами.
У вітальні Іра дістала телефон.
— Зараз поверну тобі частину боргу.
— Просто зараз?
— Так.
— Тобі ж ремонт робити.
— А мені зарплату видали.
— Краще залиш її собі.
— У нас була домовленість.
Поділіться враженням від історії
1Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Величезне задоволення.