Життя без прикрасІрина написала: «Сьогодні мені повірили».
Максим зв’язався з нею ввечері.
— Хотів дізнатися, чи готова ти до завтрашнього дня.
— Готова, Максиме.
— Тоді на добраніч, Ірино.
Поліна тим часом говорила:
— Завтра ввечері я практично стану дружиною Максима. А покоївки більше немає, любий. Проблему розв’язано.
— Це ненадовго.
На святі Максим зустрів Ірину:
— Який у тебе гарний вигляд.
— Сукня мамина. Вона передає вітання.
Поліна помітила її.
— Чому вона тут?
— Я її запросив.
— Привів сюди при всіх?
— Саме при всіх.
— Гаразд. Тільки нехай стоїть у кутку.
Звертаючись до гостей, Поліна промовила:
— Дякую, що прийшли. Нам із Максимом є що відсвяткувати, хоча цього тижня й виникли деякі… неприємності з прислугою.
— Не опускай голови, Ірино, — сказав Леонід.
— Намагаюся.
Максим попросив слова:
— Можна дещо додати, Поліно?
— Звісно, любий.
— Поки я був у великому місті, дивився записи з домашніх камер. Леоніде, прошу.
— Зараз.
На екрані з’явилися підготовлені фрагменти.
— Це монтаж! Усе несправжнє! — заявила Поліна.
— Записи з моїх камер, — відповів Максим.
— Вона налаштувала тебе проти мене!
— Щоразу Ірина тебе захищала. Після всього, що ти зробила, сказала мені лише, що ти зайнята.
— Залишайся зі своїм похмурим будинком! — кинула Поліна.
Максим простягнув Ірині материну брошку:
— Таку річ має носити добра людина.
— Максиме, не можу.
— Мама написала: «Будь добрим. Це єдине багатство, яке залишається».
— Тоді вона хотіла б, щоб річ залишилася в тебе.
— Поки потримай її в себе.
Леонід схвалив Максимів учинок:
— Добре вийшло.
— І в тебе, Леоніде.
Після свята Ірина сказала:
— На один вечір правди виявилося чимало.
— Вона давно чекала свого часу.
— Як ти? Адже ти втратив наречену.
— Втратив незнайому жінку, з якою мало не одружився.
Ірина запропонувала йому зошит.
— Прочитай одну сторінку.
— Ти впевнена?
— За той день, коли вона викинула мій обід.
Там було написано: «Поліна сьогодні мала втомлений вигляд. Сподіваюся, хтось буде до неї добрим».
— Після всього ти написала таке?
— Жорстокі люди найчастіше самотні.
— А я ж вважав, що вмію спостерігати за людьми. Звідки взялося це правило — одна хороша подія на день?
— Тато вигадав, коли втратив роботу. Казав: «Знайдеш у сьогоднішньому дні хоч щось хороше — зумієш знайти й завтрашній день».
— Він живий?
— Його немає п’ять років. А зошит залишився.
— Мама теж любила такі слова. Пам’ятаєш напис на брошці? А працівників вона обирала за тим, як вони поводилися із садівником.
— Отже, мене б узяла.
— Вона б тебе обожнювала.
— Доброта — насінина, Максиме. Її садиш навіть у погану землю.
— Навіть у такому будинку, як мій?
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.