Життя без прикрасВона встала, обійшла стіл і обійняла його голову — так само, як обіймала малого. Денис уткнувся обличчям у її фартух.
— І на мені провина, синку. Я шістдесят років слова сказати не могла. Давно треба було з тобою поговорити. Тоді б і косити ти не став.
Вони довго залишалися так. Потім Денис задрімав за столом, опустивши голову на руки. Мати накрила його батьковим кожухом, а сама вмостилася біля вікна з гасовою лампою. Вітер усе ще вив за шибкою. У полі її ряди й далі затримували сніг.
Під ранок Лариса знову підкинула дров у піч. Знайшла в зошиті першу чисту сторінку й почала писати повільно, виводячи кожну літеру:
«20 листопада. Буран. Із третьої години дня до ранку. Микита Гуменюк дістався від повороту по рядах. Денис і Настя йшли від лісосмуги, по рядах і на дзвін. Ми з Оксанкою били в рейку п’ять годин. Дійшли. Усі дійшли».
Поміркувавши, вона додала збоку дрібними літерами, як робив батько: «Тату, я посадила. Ти мав рацію. Одного разу знадобилося».
Уранці сніг так сяяв на сонці, що на нього боляче було дивитися. Буран раптово пішов на схід; над степом відкрилося синє, вимите хуртовиною небо. Лариса вийшла на ґанок і зупинилася.
Жовті стебла вціліли, занурені в сніг по пояс. Між рядами й позаду них витяглися рівні високі вали, наче хвилі, що завмерли на ходу. Біля першого ряду дорога залишалася майже вільною: тонкий шар снігу місцями сягав щиколоток. Усе, що вітер ніс туди, затримала кукурудза, вклавши між стеблами.
За лісосмугою, на відкритій ділянці, дорога зникла під рівною білизною. Там здіймалися замети заввишки з людину. Біля карагачів з одного стирчав дах сріблястої Денисової машини.
До 9:00 з’явився трактор із відвалом. За кермом сидів сам Сосновський. Він розчистив шлях від траси до лісосмуги, витягнув машину тросом, а далі, уздовж кукурудзи, майже не затримався: згріб неглибокий сніг і доїхав до будинку.
Слідом на снігоході Іллі приїхала фельдшерка Алла Михайлівна — міцна, коротко підстрижена сива жінка. Під час роботи вона непомітно для себе насвистувала крізь зуби. Над Настиними щоками посвистіла недовго.
— Усе добре. До обіду вже нічого не буде видно.
Руки Дениса вона оглядала довше, так само насвистуючи.
— Обмороження першого ступеня. Нічого страшного, але можуть з’явитися пухирі. Мазь залишу, будете користуватися. На лікарняному тиждень посидите. І руки побережіть.
Біля порога вона тихо звернулася до Лариси Андріївни:
— Оксана мені про вашого брата розповіла. Знаєте, якби вони вчора залишилися в машині — ще невідомо, чим би скінчилося. Мотор не працює, пічка не гріє, за ніч промерзли б. І голим полем іти, як він спочатку пішов, — сіли б там. Кукурудза ваша їх привела.
Сосновський заглушив трактор і довго дивився на смугу від хвіртки. Потім увійшов, зняв шапку, сів за стіл. Лариса поставила перед ним чай і мовчки розгорнула зошит на записі за 1993 рік.
Він прочитав сторінку, повернувся очима до початку, прочитав ще раз.
— Ларисо Андріївно, то все це й справді зі мною було? А я вже вирішив, що наснилося. Тоді біля лісосмуги трактор покинув і пішки пішов. Думав, не виберуся, кінець мені. Потім наткнувся на кукурудзу, став уздовж неї пробиратися й вийшов до якогось будинку. Там старий мене чаєм із травами поїв, а дівчина біля хвіртки в рейку била. Я ж потім розповідав людям, як дістався, — ніхто не повірив. Казали: «Ромку, та ти п’яний був, тобі приверзлося». Спершу я розповідав, а потім і сам став думати: може, справді привиділося? Вранці ж я у себе вдома прокинувся. А от як від того будинку до свого дійшов, цього не пам’ятав.
— То я тоді дзвонила, Романе Леонідовичу. Мені тридцять п’ять було. А чай вам тато давав, із чебрецем.
— Чебрець… Так, точно він.
Сосновський помовчав, відсунув чашку й звернувся до Дениса:
— Вибач, але купувати я нічого не буду. Ні за які гроші цієї смуги не візьму. Вона не твоя й не моя. Твоєї матері земля, дідова.
— Романе Леонідовичу, я й сам збирався…
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.